давньогрецькі храми
Найважливішим завданням архітектури у греків, як і будь-якого взагалі народу, було будівництво храмів. Воно породило і виробило художні форми, які перейшли потім до споруд будь-якого роду. У всі продовження історичного життя Греції її храми постійно зберігали один і той же основний тип, згодом засвоєний і римлянами. Грецькі храми анітрохи не походили на храми Єгипту і Сходу: це були не колосальні, що вселяють релігійний страх таємничі капища грізних, жахливих божеств, а веселі, привітні оселі людиноподібних богів, влаштовані на зразок жител смертних, але тільки більш витончені і багаті. Якщо вірити Павзаній, спочатку храми будувалися з дерева. Потім їх стали споруджувати з каменю, причому, проте, втрималися деякі елементи і прийоми дерев'яного зодчества. Грецький храм представляв собою будівлю в основному помірних розмірів, що стояло всередині священної огорожі (ι 'ερόν) на фундаменті про декілька щаблях і представляло в най шому своєму виді схожість з довгастим будинком, що має в плані два складені разом квадрата і двускатную, досить положисту дах; одна з коротких його сторін не виходила назовні стіною, яку тут замінювали дві пілястри по краях і стоять в прольоті між ними дві (іноді 4, 6 і т. д., але завжди парні числом) колони, кілька відступивши вглиб будівлі (звичайно на ⅓ квадрата), воно було перегороджено поперечною стіною з дверима в середині, так що виходили рід ганку або критих сіней (притвор, πρόναος) і внутрішнє, замкнутий з усіх боків приміщення - святилище (ναός, cella), де стояла статуя божества і куди ніхто не мав права входити, крім жерців. Подібне будівлю звані. «Храмом в пилястрах» (ι 'ερόν ε' ν παραστάσιν, templum in antis). У деяких випадках абсолютно таке ж ганок, як і з переднього фаса, влаштовувалося і з протилежного боку (ο 'πισθόδομος, posticum). Пілястри і колони сіней підпирали стелю і дах, причому остання утворювала над ними трёхугольний фронтон. Ця най ша форма в більш великих і розкішних храмах ускладнювалася деякими додатковими частинами, через що відбулися наступні види храмів:
Начало XX в. - особый период в истории казахской литературы. Складывается современный литературный казахский язык, появляются новые стилистические формы, казахские писатели осваивают новые жанры.. Один из выдающихся деятелей литературы начала XX в. - Ахмет Байтурсын. Его перу принадлежит также ряд статей о казахском языке, где он выступает за чистоту языка, освобождение его от русских и татарских слов.его можно назвать основателем казахского языкознания. Крупное явление казахской литературы начала XX в. - Мыржакып Дулатулы,известен как поэт и прозаик, он автор нескольких поэтических сборников. Он был неустанным новатором и реформатором казахского литературного языка.Особое место в казахской поэзии занимает творчество Магжана Жумабая. С его именем связано внедрение новых поэтических форм в казахское стихосложение.В начале XX в. начинается творческий путь талантливого казахского прозаика и драматурга Жусипбека Аймауытулы.Основные произведения созданы им в советское время. след в казахской литературе оставил талантливый писатель и журналист Мухамеджан Сералыулы.Однако главной была не литературная, а журналистская его деятельность. К началу XX в. относится творчество Спандияра Кобеева.Его творческий путь начался с перевода произведений русских писателей. Изданный им роман "Калым", явился значительным событием в истории казахской литературы. Одной из видных фигур казахской литературы начала XX в. был Султанмахмуд Торайгыров, печатает первые стихи и рассказы, тяготевшие в основном к теме социального неравенства.
Большое развитие получает в начале XX в. философско-этическая литература, виднейшими представителями которой были Шакарим Куцайбердыулы, Мухаммед Салим Кашимов, Машгур-Жусуп Копейулы. В целом начало XX в. стало периодом особого расцвета казахской письменной литературы, впитавшей в себя лучшие черты казахской, восточной и европейской литературы. В это время закладываются основы современной казахской литературы, окончательно складывается литературный язык.
