Работа с таблицей: На основе текста из параграфа заполните таблицу
"Развитие науки Казахстана в 20—30-е годы XX века”
Область изучения
Ученые
Объект
изучения
Практическая польза
исследований
Геология
Археология
История
Языкознание​

Объяснение:

Скоріше за все генуезькі біженці змогли недалеко поширити чуму — весною 1347 р. вона була зафіксована в Константинополі, а звідти поширилася на Балкани і узбережжя Анатолії. Візантійський історик Никифор Григорій[en] у 16-му томі своєї праці «Історія Візантії» так виклав ці події: «Близько цього часу опанувала людей тяжка чумоподібна хвороба, яка, рухаючись від Скіфії і від гирл Дунаю, панувала ще у першу весну. Вона залишалася весь цей рік, проходячи тільки по берегах, і спустошувала як міста, так і села, і наші, і все, які послідовно простягаються до Гада[21] і Стовпів Геркулесових. Наступного року вона відправилася і до островів Егейського моря; потім вразила Родос, також Кіпр і жителів інших островів» Візантійський імператор Іоанн VI Кантакузин також вказував на те, що чума почалася навесні 1347 р. у «країні гіперборейських скіфів» (Таврія) і поширилася на Понт, Фракію, Македонію, Грецію, Італію, острови Середземного моря, Єгипет, Лівію, Юдею, Сирію.

Влітку 1347 р. хвороба дісталася до Єгипту, Сирії і Месопотамії, восени — до Італії (Венеція, П'яченца, Сардинія). Є думки, що саме тоді зрештою допливли до батьківщини генуезці,[22] хоча це викликає значні сумніви. Жителі Генуї (згідно зі свідченями Г. де Мюссе) не пустили корабель зі своїми хворими земляками. Він, начебто, був змушений пристати до Марселя. Дванадцять галер прибило до узбережжя Сицилії. І моровиця поширилася по Європі…

1 листопада 1347 р. спалах чуми відмічений у Марселі. Є легенда, що генуезці цілком не винні, вони по дорозі мовляв усі загинули, а якраз марсельські моряки занесли чуму після того, як в Середземному морі побачили корабель, над яким кружляла величезна кількість птахів. Французи наблизилися до нього і побачили, що весь екіпаж мертвий, а птахи клюють трупи людей, по палубі шастають чорні пацюки. Було також багато дохлих пацюків. Поки моряки допливли до Марселя, багато з них вже захворіли…

У січні 1348 р. «Чорна смерть» дійшла до Авіньйона[23], потім почалося поширення її по теренах Франції. В Авіньйоні смертність була так велика, що не було ніякої можливості ховати небіжчиків у землі. Тоді папа Климент VI освятив річку і урочисто благословив кидати в неї тіла померлих від чуми людей.

До початку 1348 р. чума вже поширилась по Іспанії, де загинули королева Арагону і король Кастилії. До кінця січня чумою були охоплені всі великі порти південної Європи, у Середземному морі плавали кораблі, повні трупів.

Естественным следствием простоты таких отношений и потребностей было то, что деньги в государстве не обращались в большом количестве, и при ограниченности торговли с другими государствами, в особенности в первые времена, легко обходились без золота и серебра. Это обстоятельство приписывается Ликургу, будто бы изгнавшему из государства все золото и серебро и заменившему их железной монетой, которая своей тяжестью и количеством должна была затруднить денежные обороты. Но в столь ранние времена не было ни надобности, ни необходимости отменять золотую монету: у спартанцев никогда не было большого количества благородных металлов, так что они не могли впоследствии даже доставить золота, потребного на позолочение головы Зевса Амикклейского. Поэтому скорее всего можно предположить, что малое количество золота и серебра во времена Ликурга было весьма естественно и только позже, когда в остальных греческих государствах золотая монета была уже в большом обращении, Спарта стала отличаться тем, что в ней было мало золота.
 Таким же образом напрасно приписывают Ликургу и запрещение всякого умственного занятия в то время, как в остальной Греции, сначала в немногих местах, а потом и во всей эллинской нации проявлялись уже признаки научного образования.
 При необыкновенной привязанности спартанцев к своим законам и обычаям умственное развитие их задерживалось всею системою древних учреждений, при к их государственному устройству. И когда в других греческих государствах появлялись ораторы, софисты, философы, историки и драматические поэты, умственная сторона воспитания у спартанцев ограничивалась лишь обучением грамоте и письму, священным и воинственным песням, которые они пели на празднествах и начиная битву. Мальчиков приучали с ранних лет к кратким, ясным ответам. Такая речь называлась лаконической. Речь эта отличалась меткостью и остроумием, а в выражении чувства духовной свободы и независимости возвышалась над речью тех, которые, хоть и имели прославленное образование, но утратили силу, ясность речи и душевную чистоту. С такими понятиями, вытекавшими из жизненного опыта, неразрывно было связано свойственное преимущественно спартанцам и прославившее их почитание старших, так как мудрость приобретается главным образом долгою жизнью.