1Главные факторы, предопределившие русско-турецкую войну 1877 — 1878 гг.:
рост могущества России в результате проводимых буржуазных реформ;
желание вернуть позиции, утраченные в результате Крымской войны;
изменение международной обстановки в мире в связи с появлением единого немецкого государства — Германии;
нарастание национально-освободительной борьбы балканских народов против турецкого ига.
2. Поводом к новой русско-турецкой войне послужило антитурецкое восстание в Боснии и Сербии в 1875 — 1876 гг.
3. Военные действия складывались для России успешно как в Европе, так и на Кавказе - война была скоротечной и закончилась в течение 10 месяцев. Русская армия разгромила турецкие войска в битве при Плевне (Болгария) и Шипкинском перевале. Были взяты крепости Каре, Батум и Ардаган на Кавказе. В феврале 1878 г. русская армия подошла к Константинополю (Стамбулу), и Турция была вынуждена просить о мире и идти на серьезные уступки.
4. В 1878 г., желая остановить войну, Турция в спешке подписала Сан-Стефанский мирный договор с Россией. Согласно данному договору:
Турция предоставляла полную независимость Сербии, Черногории и Румынии;
Болгария и Босния и Герцеговина оставались в составе Турции, но получали широкую автономию;
Болгария и Босния и Герцеговина обязывались выплачивать Турции дань взамен на полную демилитаризацию этих автономий — турецкие войска из Болгарии и Боснии и Герцеговины выводились, а турецкие крепости разрушались — фактическое присутствие турок в этих странах прекращалось;
России возвращались Каре и Батум, было разрешено культурно покровительствовать болгарам и боснийцам.
Результатами Сан-Стефанского мирного договора, резко усиливавшего позиции России, были недовольны все ведущие европейские страны, в том числе основной союзник России в Европе 1870-х гг. — Германия. В 1878 г. в Берлине был созванБерлинский конгресс по вопросу балканского урегулирования. В конгрессе приняли участие делегации России, Германии, Англии, Франции, Австро-Венгрии, Италии и Турции. Целью конгресса была выработка общеевропейского решения по Балканам. Под нажимом ведущих стран Европы Россия была вынуждена уступить и отказаться от Сан-Стефанского мирного договора. Вместо него был подписан Берлинский мирный договор, который существенно уменьшал результаты победы для России. По Берлинскому договору:
территория Болгарской автономии сокращалась примерно в 3 раза;
Босния и Герцеговина оккупировалась Австро-Венгрией и входила в ее состав;
Македония и Восточная Румыния возвращались Турции.
5. Несмотря на уступки России европейским странам, победа в войне 1877 — 1878 гг. имела большое историческое значение:
началось изгнание Турции с европейского континента;
Сербия, Черногория, Румыния, и в будущем — Болгария, были освобождены от 500-летнего турецкого ига и получили независимость;
Россия окончательно оправилась от поражения в Крымской войне;
был восстановлен международный престиж России и императора Александра II, получившего прозвище Освободитель;
данная война стала последним крупным русско-турецким конфликтом — Россия окончательно закрепилась на Черном море.
На початку XX ст. національно-визвольний рух у Наддніпрянській Україні набув політичного характеру: його учасники усвідомлювали необхідність боротьби за українську державу. У січні 1900 р. в Харкові діячі студентського руху Д. Антонович, Б. Камінський, М. Русов та інші разом із членами "вільних громад" заснували Революційну українську партію (РУП). її програму виклав адвокат М. Махновський у брошурі "Самостійна Україна". В ній він закликав народ до боротьби за єдину й неподільну вільну самостійну Україну від Карпат до Кавказу. РУП обстоювала інтереси селянства, працювала в масах. Рупівці взяли активну участь в селянському русі. У 1900-1901 рр, в Україні відбулося 670 селянських виступів, а 1902 р. він охопив Полтавську, Київську, Харківську губернії. Селяни палили поміщицькі маєтки, ділили їхні землі. Повстання придушувалися збройною силою, але це лише загострювало суперечності.
У 1902 р. М. Махновський створює Українську народну партію (УНП). Її основними цілями, сформульованими М. Міхновським у кількох програмних Документах, були та українського народу шляхом роз'яснення його національних інтересів; побудова самостійної демократичної держави; націоналізація землі й передача її селянам без викупу; усуспільнення засобів виробництва й ліквідація експлуатації. Лідер УНП М. Міхновський зробив вагомий внесок у справу розбудови української державності, вказавши на те, що нашому народові слід іти до незалежності, використовуючи досвід західної цивілізації.
1904 р. частина членів РУПу утворила Українську соціал-демократичну спілку, яка на початку 1905 р. влилася до меншовицької фракції РСДРП на правах її автономної секції. Інша частина під керівництвом В. Винниченка, С Петлюри й М. Порша у грудні 1905 р. проголосила утворення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Це одна з найчисленніших партій, яка обстоювала ідеї автономії України, конфіскації земельної власності й демократизації суспільного" життя. Не визнаючи більшовицького революційного екстремізму, лідери партії не погоджувалися увійти до складу РСДРП. На таких же позиціях стояла Єврейська соціал-демократична робітнича партія "Бунд", що діяла в середовищі єврейського пролетаріату і ремісничого люду в Україні.
