император Александр I. Он не оставил после себя детей, поэтому на трон претендовали его братья: Николай и Константин. Согласно законам унаследования престола трон должен был занять старший Константин. Однако он уже был царским наместником в Польше, поэтому от престола отрекся еще до кончины Александра I. Сделал Константин это почему-то тайно, и вся Россия присягнула «императору Константину Павловичу». Тот приехать в Петербург отказался и в официальном письме подтвердил свой отказ от царства. Тогда 14 декабря 1825 года назначили присягу для Николая. Таким образом, в России возник период междуцарствия, которым решили воспользоваться декабристы. Они вышли 14 декабря на Сенатскую площадь и отказались принимать присягу царю Николаю. Декабристы могли с легкостью захватить Зимний дворец, но их нерешительность стояла им жизни. Николай быстро собрал войска, верные правительству, и окружил восставших. Восстание было подавлено. Декабристов судили: их лишили прав и дворянских титулов, осудили на каторжные бе работы и сослали в Сибирь на поселение. Руководителей восстания — П.Пестеля, С.Муравьева-Апостола, К.Рылеева, М.Бестужева-Рюмина и Каховского приговорили к повешению, которое было приведено в действие 13 июля 1826 года. Амнистию декабристам объявил император Александр II в 1856 году, вот только немногие из них дожили до этого момента. Надеемся, что доклад про декабристов Вам узнать много полезной информации об участниках восстания на Сенатской площади. А свое сообщение про декабристов Вы можете оставить через форму комментариев ниже.
Источник: https://kratkoe.com/soobshhenie-o-dekabristah/ Кратко обо всем © kratkoe.com
Релігійно-політична реформа Ехнатона не дістала в суспільстві належної підтримки. Фараон не зумів переконати народ, що настала пора зректися язичеської релігії, яка стала життя єгиптян. Фараон явно поспішив знищити дуже популярний в країні культ Озіріса, який обіцяв нужденним і пригнобленим царство справедливості бодай на тому світі. Сонцепоклонницька реформа не зняла соціальну напругу в суспільстві, навпаки, посилила її, принісши народу нові економічні тягарі (будівництво столиці й храмів Атону обернулося для єгиптян новими податками та примусовими роботами), розв’язала руки чиновникам для масових службових зловживань. За 17 років мирного царювання фараона-реформатора підупав і міжнародний престиж Єгипту, через що культ Атона став для патріотично настроєних єгиптян символом приниження їхньої держави.
Окремі єгиптологи не вважають фараона-реформатора ані диваком, ані романтиком, ані безмежним владолюбцем, ані недругом аристократів та столичного жрецтва. Він, на їхню думку, мав свої релігійні уподобання і достатню владу, щоб надати їм офіційного статусу. Звеличуванням культу Атона фараон не підривав релігійну ортодоксію, адже її в Єгипті не існувало. Реформаторська діяльність Ехнатона була цілком безпечною для фіванської аристократії і жрецтва, тому вони не перешкоджали фараонові тішитись своїми нововведеннями. Після смерті Ехнатона ніяких реакційних зрушень в Єгипті не сталося, а відбулося поступове повернення до традиційного релігійного життя.
