Відповідь:
надіюсь до Пояснення:
Римський патронат – інститут, який з’явився за часів Римської республіки (509 р. до н. е.), і продовжував своє існування аж до занепаду Римської імперії. Але хоч би якої з цих думок ми не трималися, у всякому разі ми повинні визнати, що відносини між патронами і клієнтами були побудовані за аналогією з родинними відносинами. Клієнт, обравши собі патрона з числа кровних римських громадян (патриціїв), приписувався до його роду, прилучався до родинного культу і отримував право називатися родинним ім’ям патрона [1, c. 175]. Він вважався як би усиновленим патроном.
Його ставлення до патрона були не тільки подібні спорідненим, але вважалися навіть священними, так як родичі не завжди брали участь у родовому культі, а клієнт приймався в рід тільки за умови участі у обрядах. Ні клієнт, ні патрон не могли позиватися один з одним, ні свідчити один проти іншого. Клієнт зобов’язаний був ставитися до патрона з повагою, надавати йому послуги, обдаровувати його дочок приданим, сплачувати за нього і за його дітей викуп у випадку, якщо вони потрапили в полон до ворога, брати участь своїм майном в платежі боргів патрона або покритті витрат при відправленні громадської служби і т. д. Зв’язок клієнта з патроном вважався постійним і навіть спадковим, і якщо клієнт помирав бездітним, то його майно переходило до патрона. Натомість патрон повинен був всіляко сприяти клієнту і, між іншим, захищати його інтереси перед судом подібно до того, як захищав би інтереси своїх родичів[3, c. 167-168].
Формирование государственности восточных славян, происходившее
в IX–X вв. свидетельствовало о начале нового этапа общественного развития.
В конце X в. возникли социально-экономические и культурные предпосылки
для распространения христианства среди восточных славян. Этому, в частности,
появление государственной власти, выделение княжеских династий, что вошло в противоречие с первобытным демократизмом язычества.
На белорусские земли христианство шло двумя потоками: восточное —
из Византии, через Киевскую Русь и Болгарию, западное — через Польшу. Официальное принятие христианства в его византийской традиции в 988 г. киевским
князем Владимиром Святославовичем в качестве государственной религии —
важнейшее событие в истории восточных славян, в том числе тех, которые проживали на территории современной Беларуси.
Принятие христианства являлось, безусловно, прогрессивным явлением во
всех средневековых государствах. Православие в Беларуси считается принятым
с 992 г., со времени образования Полоцкой православной епархии, и это вероисповедание стало господствующим на протяжении длительного времени.
С приходом на белорусские земли христианства духовная культура белорусов стала богаче. Строительство храмов и монастырей сформировало две школы
зодчества: Гродненскую (Борисоглебская (Коложская) церковь в Гродно, XII в.)
и Полоцкую Евфросиньевская церковь в Полоцке, XII в.). Считается, что
именно в Полоцке возник первый у восточных славян монастырь, а в середине
XI в. (около 1050-х гг.) здесь началось создание третьего на землях восточных
славян Софийского собора. Здесь же, в Полоцком княжестве, начинается поиск
новых архитектурных форм. Свидетельством этих поисков стало строительство
Витебской церкви Благовещения (XII в.), в которой тесно переплетаются идеи
Византийского зодчества с чертами архитектуры Западной Европы
