Империя
Великое Монгольское Государство
ᠶᠡᠺᠡ ᠮᠣᠨᠭᠣᠯ ᠤᠯᠤᠰ
Монгольская империя с 1206 до распада в 1294
Монгольская Империя
Золотая Орда
Чагатайский улус
Государство Хулагуидов
Империя Юань
← →
→
→
→
1206 — 1368
Столица Каракорум, Ханбалык
Язык(и) Монгольские языки, Тюркские языки
Денежная единица Балыш
Площадь
ок. 24 000 000 км² (1309)[1]
ок. 33 000 000 км² (1279)[2]
Население более 110 000 000 чел. (1279)[3]
Форма правления выборная монархия
Преемственность
← Половецкая степь
← Всемонгольское государство ← Государство Хорезмшахов ← Древнерусское государство ← Волжская Булгария ← Империя Сун
← Каракитайское ханство
Золотая Орда →
Государство Ильханов → Чагатайский улус →
Империя Юань →
Монгольская империя около 1207 г.
Монго́льская импе́рия (монг. Монголын эзэнт гүрэн?, ᠮᠣᠩᠭᠣᠯ ᠤᠨ
ᠡᠵᠡᠨᠲᠦ
ᠭᠦᠷᠦᠨ?; Их Монгол улс?, ᠶᠡᠺᠡ
ᠮᠣᠨᠭᠣᠯ
ᠤᠯᠤᠰ?, Yeke Mongɣol ulus — «Великое Монгольское государство») — государство, сложившееся в XIII веке в результате завоеваний Чингисхана и его преемников и включавшее в себя самую большую в мировой истории смежную территорию от Восточной Европы до Японского моря и от Новгорода и до Юго-Восточной Азии (площадь ок. 24 млн км²[4][5] или 33 млн км²[6]); столицей государства стал Каракорум.
В период расцвета включало обширные территории Центральной Азии, Южной Сибири, Восточной Европы, Ближнего Востока, Китая и Тибета. Во второй половине XIII века начался распад империи на улусы, во главе которых стояли чингизиды. Крупнейшими осколками Великой Монголии стали империя Юань, улус Джучи (Золотая Орда), государство Хулагуидов и Чагатайский улус. Великий хан Хубилай, принявший (1271) титул императора Юань и перенёсший столицу в Ханбалык, претендовал на главенство над всеми улусами. К началу XIV века было восстановлено формальное единство империи в виде федерации фактически независимых государств.
В последней четверти XIV века Монгольская империя перестала существовать[
акт Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. про ненапад між СРСР та Німеччиною став політико-юридичною базою для розвитку радянсько-німецьких відносин у 1939–1941 рр. Дружба двох диктаторів тривала з осені 1939 р. до весни 1940 р.
Політичне співробітництво
Наприкінці вересня 1939 р. у Москві відбулись радянсько-німецькі переговори, на яких остаточно була вирішена доля Польщі. На пропозицію Й. Сталіна сторони переглянули сфери своїх інтересів у Європі, дещо змінивши підписану попередньо серпневу угоду. 28 вересня 1939 р. міністр закордонних справ Третього Рейху Йоахім фон Ріббентроп та народний комісар закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов підписали Договір про дружбу та кордон, який доповнював укладений 23 серпня пакт Молотова-Ріббентропа. Документ закріпив низку угод між двома диктаторами – Гітлером та Сталіним, та визначив територіальний розподіл Польщі. В результаті розподілу ІІ Речі Посполитої 48,6% її території (189 тис. кв. км.) з 69% населенням (20 млн 260 тис.) окупували німці, а решту – 51,4% території з 37,1% населенням поглинув Радянський Союз.
У секретних статтях документу був врегульований обмін біженцями між СРСР та Німеччиною, уточнювалися сфери впливу. Внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа Люблінське і східна частина Варшавського воєводства (до річки Буг) мали потрапити до радянської сфери впливу, проте під час бойових дій вони опинилися у німецькій окупаційній зоні. В обмін на ці землі Берлін погодився передати до СРСР Литву. За наслідками договору, після висунення відповідного ультиматуму 15 червня 1940 р., Кремль анексував Литву.
В окремому таємному протоколі було визначено ставлення сторін до польського питання. Зокрема, Німеччина відмовилася від своїх планів щодо утворення «серединної польської держави» на окупованих нею територіях. Країни узгодили, що будуть поборювати у будь-яких формах польську пропаганду та рух Опору.
Перед від’їздом з Москви Й. Ріббентроп урочисто заявив радянській пресі, що «німецько-радянська дружба встановлена остаточно» і що обидві країни бажають, щоб «Англія та Франція припинили беззмістовну та безперспективну боротьбу проти Німеччини», а якщо у цих двох країнах «візьмуть верх підпалювачі війни, то Німеччина та СРСР знають, як відповісти на це зло». Міністр закордонних справ Третього Рейху також відзначив, що «переговори відбувалися в особливо дружній та чудовій атмосфері» і додав, що особливо його вразив «сердечний прийом» Сталіна та Молотова.
Відразу після закінчення окупації Польщі, Німеччина почала «мирний наступ» на Англію та Францію, пропонуючи розпочати переговори. Радянський Союз відразу включився в цю кампанію, оголосивши Англію та Францію агресорами. В. Молотов назвав абсурдом війну під гаслом боротьби проти німецького фашизму. Комуністичним партіям у цих країнах через Комінтерн надійшла інструкція з Москви критикувати свої «плутократичні» уряди та закликати їх укласти «почесний мир» з Берліном. Одночасно з нацистською пропагандою радянська преса почала переконувати США не вступати у війну на боці Великої Британії.
Під час виступу 31 жовтня на засіданні Верховної Ради СРСР В. Молотов наголосив на закінченні етапу «ненормальних відносин» між СРСР та Третім Рейхом і вказав на необхідність принципово інакшого трактування терміну «агресія» та «агресор» у нових міжнародних умовах. Відтак у своїй політиці Німеччина, начебто, виступала за «якнайшвидше закінчення війни та укладення миру», тоді як Англія та Франція хотіли продовжувати воєнні дії і були проти підписання миру. Світові нібито загрожували «плутократичні» уряди в Лондоні та Парижі, а не войовничий Берлін чи Москва. Війна проти гітлеризму була охрещена «злочинною» та «імперіалістичною», породженою колоніальною сутністю західних демократій. Співучасть СРСР у розчленуванні Польщі була названа «політичною підтримкою Німеччини в її устремліннях до миру». Нарком закордонних справ підкреслив, що радянсько-німецькі відносини побудовані «на міцній базі взаємних інтересів».
У своєму виступі в рейхстазі 6 жовтня 1939 р. рейхсканцлер А. Гітлер також говорив про «щасливу співпрацю» Німеччини та СРСР щодо ліквідації «вогнищ війни та забезпечення безпеки народів» і наголосив на спільних інтересах країн на Сході Європи.
Объяснение:
