ответ: Оноре де Бальзак
Бальзак — французький письменник, чия творчість стала своєрідним еталоном реалістичної прози першої половини XIX сторіччя. Він — найвеличніший романіст своєї доби, він — сама мудрість. Лише письменник такого масштабу, з глобальним мисленням міг сказати своїм сучасникам і майбутнім поколінням: "Майбутнє нації — в руках матерів".
Народився Бальзак у,родині вихідців із селян. Двадцятирічний юнак упродовж наступних п'яти років видав під псевдонімом шість романів. Перший роман під його власним іменем був опублікований під назвою "Останній Шуан". Ставши в літературі геніальним романістом, Бальзак добре знав, якою має бути його проза: "У прозі ми залишаємося на твердій землі, а в поезії повинні підніматися до неосяжних вершин". Він міцно стояв на твердій землі і створював свої реалістичні шедеври.
Творчість Бальзака часто порівнювали з творчістю його сучасників. І зазвичай він не мав жодної негативної оцінки. У творах Стендаля, наприклад, більше стилю і більше поезії, але Стендаль за до персонажів розкриває тільки свій внутрішній світ. А Бальзак створив, за словами Андре Моруа, цілий світ, який належить не тільки його добі, а всій історії взагалі. Флобер дав життя кільком типам, яким судилося пережити довгі роки і десятиріччя. Що ж до Бальзака, то він створив дві тисячі чоловічих і жіночих персонажів різних професій і різних в суспільства. Це така собі чимала громада, де кожен, за висловом знавців творчості Бальзака, "виглядає реальніше, ніж у житті".
Объяснение:
Фемінізм у нас нині не в моді, і не так уже багато українок беруть на себе сміливість назватися феміністками. Одним уже встигли навіяти, що феміністки — це «агресивні чоловіконенависниці і лесбіянки». У інших причини простіші. Як написала одна учасниця дискусії в Інтернеті, «мій коханий, між іншим, поцікавився, феміністка я чи ні, а щойно я пустилася у великі розмірковування на цю тему, відразу перервав мене жорсткою фразою: «Я не бажаю від тебе чути слово «фемінізм» стосовно себе! Інакше...», — і замовчав багатозначно. І тут я відразу ж зрозуміла, що ніяка я не феміністка...»
Однак український фемінізм існує — приблизно так само і на тих же засадах, що й український середній клас. Більше того, як показує історія західної демократії, фемінізм є «природною» ідеологією саме середнього класу. Принаймні і фемінізм, і гендерна проблематика, і розмови про те, що жінка відчуває і мислить інакше, аніж чоловік, і, відповідно, у жінки має бути право на її прямий голос, на артикуляцію свого внутрішнього світу в культурі, у реальності, у суспільстві, у владі, нарешті... — усі ці питання виникають тоді, коли суспільство вже задоволене первинними потребами, коли закінчується етап виживання, дарвінівської боротьби за існування і починається власне життя...
Нові амазонки
Ці особи саме і представляють жіночу частину нашого середнього класу у всій її красі. Серед них є жінки різного віку і життєвих шляхів. Усіх їх об’єднує впевненість у тому, що вони досить сильні, щоб багато чого домогтися в житті і перенести силу-силенну труднощів. Вони зайняті досягненням власного фінансового достатку і, як наслідок, незалежності від чоловіків.
«Мені байдуже, подадуть мені пальто чи ні, двері теж завжди відчиняю сама, а відчинять — от і добре, на такі дрібниці не звертаю уваги. Платити за себе люблю сама — хочу почуватися нікому й нічим не зобов’язаною», — ось типове ставлення «нової амазонки» до проявів галантності й традиційного залицяння. Водночас, на відміну від своїх античних попередниць, «наші» здебільшого аж ніяк не цураються чоловіків і прагнуть реалізувати себе також у сімейному житті. Багато хто з них покладає на себе функцію основного годувальника. Проте їхня незалежність і успішність не означає, що їм не потрібні чоловічі турбота, пестощі, підтримка та розуміння. Тим часом їхнє ставлення до чоловіків, яке найчастіше склалося на підставі гіркого особистого досвіду, дуже неоднозначне. Говорячи словами однієї з них: «я хочу бачити в ньому героя, а в реальності отримую примхливу дитину».
Объяснение:
