Объяснение:
Македонія стала чекати приводу, аби втрутитися в грецькі справи. І він знайшовся: у Греції спалахнула війна. Об’єднання полісів на чолі з Фівами звинувачувало місто Фокіду в пограбуванні Дельфійського храму. Філіпп II втрутився у війну й покарав фокідян. Це уславило його як захисника грецьких святинь.
У цей час в Афінах з’явилися політики, які вважали, що об’єднати Грецію зможе саме Македонія. Філіппові II пропонували організувати спільний похід проти Персії, а також прийти до Греції та об’єднати грецькі поліси. Проти такого плану різко виступив відомий красномовець Демосфен, який чудово розумів, що прихід царя Македонії в Грецію означатиме втрату незалежності та відмову від демократії. Його викривальні промови проти Філіппа II назвали філіппіками.
Демосфену вдалося організувати союз Афін, Коринфа й Мегар, Аргоса проти Філіппа II. Спарта відмовилася брати участь у війні.
Біля міста Херонея 1 вересня 338 р. до н. е. відбулася битва, у якій греків було розбито. В Афінах почалася паніка. Але на місто цар Македонії не пішов. Йому була потрібна покірна, а не розгромлена Греція. Філіпп II відпустив полонених і запропонував мир. За це його було навіть проголошено почесним громадянином Афін.
Після цього в Коринфі було скликано представників усіх полісів і створено Загальногрецький союз. Македонського царя оголосили гегемоном союзу. Філіпп II ставав головнокомандувачем, у його розпорядження греки віддавали флот і сухопутну армію. Філіппу II доручили бути організатором спільного походу на Персію.
Проте Філіппу II не судилося здійснити цей похід. Його було підступно вбито. Армія проголосила царем сина Філіппа II - двадцятирічного Александра III (336-323 pp. до н. е.), у якому вбачала нового лідера походу на Персію.
Добрая или дурная слава ходила о финикийцах – однозначно ответить невозможно.
Добрая слава связана с их богатой культурой – они имели крупнейшую передовую для их времени культуру, славились военным искусством, изобрели буквы и письменность, создали морское судоходство, идею морского боя, сделали управление народами целой наукой, создали царскую власть, победили во множестве сражений. Безусловно, о них была добрая слава.
Но они вели колониальную политику. Правда, и та велась не военным путем, а посредством торговли и империя создавалась посредством торговых путей. В их стремлении к обмену и торговле и рождается дурная слава о них. Кто-то считает их бессовестными торговцами, чьи принципы уходят в сторону при виде выгоды. А кто-то считает их передовым старательным народом.
Объяснение:
Финикийцам, действительно, стоит отдать должное – при отсутствии страны они могли влавствовать над всем миром. Это уникальная не уметь и не иметь возможности властвовать дома и властвовать над остальным миром. Финикийская культура почиталась потому, что долго оставалась жизне до тех пор пока арабы не завоевали их и полностью интегрировали. Однако, достижения финикийцев остались до сих пор, продолжили развиваться вне зависимости от полной ассимиляции народа.
