Конституция США была принята специальным учредительным собранием, на конгресс было избранно 56-ть делегатов с правом решающего голоса и 26-ть с правом совещательного голоса. Они могли привлекать к работе лучших юристов и экспертов. В соответствии с положением о конгрессе, делегаты должны разработать проект и принять его, а затем самораспуститься и поставить крест на своей политической карьере (им нельзя было, после этого занимать должности в органах государственной власти). Т.к. конституцию делали не для себя, то она получилась самой лучшей в мире. В конституцию внесло отпечаток время: первоначально по конституции рабство сохранялось, во-вторых, конституция не содержала норм, закрепляющих права и свободы гражданина и человека (т.к. тогда господствовала доктрина естественного права, согласно которой каждый человек рождается с естественными и неотъемлемыми правами (право на жизнь, достойную жизнь, на собственность, на оружие и другие), поэтому их незачем было закреплять. До принятия конституции, действовали конституции отдельных штатов, в которых содержались отдельные права и свободы, и многие делегаты считали, что нет необходимости дублировать права и свободы федеральной конституцией, и уже через 10-ть лет было принято 10-ть поправок, нормы которых закрепляют перечень буржуазно-демократических прав и свобод.
Содержащиеся в Конституции пробелы с годами восполняются очень незначительно. Одна из причин - повышенная "жесткость" Основного закона, сложная процедура его изменения. В результате в США наравне с писаным законом действует так называемая "живая" конституция, регулирующая отношения конституционного уровня и формируемая Конгрессом, Президентом страны, Верховным судом и включающая, в частности, и конвенционные нормы. Порядок, при котором поправки "дописываются" к основному тексту, не облегчает ее понимания, поскольку отмененный текст не устраняется. К настоящему времени некоторые поправки изменили положения предыдущих поправок, которые в свою очередь модифицировали первоначальный текст. Первоначальный текст Конституции главным образом определил структуру органов государственной власти, их взаимоотношения, построенные на основе принципа "сдержек и противовесов".
Існують різні точки зору щодо дати початку російсько-української війни. Колишній радник російського президента А. Ілларіонов вважає, що датою початку війни слід вважати 20 лютого 2014, оскільки саме ця дата викарбувана на медалі «За повернення Криму», і, відповідно, першою силовою акцією — розстріл демонстрантів на Майдані Незалежності в Києві, який відбувався, за твердженнями автора, за наказами та під керівництвом представників російського ФСБ. Подібну точку зору висловлює журналіст Ю. Колесніков
З перемогою Майдану, що суперечила геополітичним інтересам Росії, пов'язує початок війни також український історик В. Кравченко. На думку дослідника, Євромайдан «дещо сплутав карти кремлівським стратегам», і тому росіянами «був спішно „дістатий із шухляди“ План „Б“»
Український правознавець Володимир Василенко відзначає, що згідно зі ст. 2 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» (14 грудня 1974 року), «Застосування збройної сили державою першою на порушення Статуту ООН є prima facie свідченням акту агресії…» Згідно зі ст. 3 Резолюції для кваліфікації як акту агресії збройного нападу, який першою вчинила одна держава проти другої, юридично не має значення, була війна формально оголошена чи ні. Отож початком російської агресії слід вважати 27 лютого 2014, коли підрозділи спецназу Головного розвідувального управління Генштабу та 45-го окремого повітряно-десантного полку Збройних сил РФ захопили приміщення Верховної Ради та Ради Міністрів АРК, а військові частини кримського угруповання Збройних сил України стали об'єктом провокаційних нападів із дислокованих на півострові російських військових баз.
Пробачте, що не коротко. Візміть усе, що сподобалось найбільше
