Заселення території Єгипту належить до епохи палеоліту. В 10–6 тисячоліттях до н. е., коли клімат був вологішим, розрізнені кочові племена жили в саванах біля ріки Ніл, дельта якого ще була заболоченою. Племена займались збиральництвом, полюванням, пізніше рибальством. Зміна клімату в епоху неоліту примусила їх спуститися до заплави Нілу. Серед них були протосеміти, бербери і кушити, зі змішування яких до 4 тис. до н.е утворився єгипетський народ. Зростання населення, яке не могло більше існувати за рахунок полювання і рибальства, прискорило перехід до скотарства і землеробства. Потреба в додаткових посівних площах викликала необхідність утворення мережі каналів і дамб.
Приблизно в середині 4 тис. до н. е. з багатьох невеликих територіальних утворень — номів — утворилися два царства: на півдні — Верхній Єгипет, на півночі — Нижній Єгипет (відповідно зі столицями в Ієраконполі і Буто). Остаточно країну об'єднав близько 3000 р. до н.е цар півночі Менес (Мена), що захопив Нижній Єгипет і заснував фортецю Хікупта (Білі Стіни), (грец.Μημφισ — Мемфіс), яка стала в 28 ст. до н. е. столицею об'єднаного Єгипту.
З об'єднання Єгипту почалась династична епоха. До другого завоювання Єгипту персами в 341 до н. е. змінилося 30 династій — за підрахунком єгипетського історика жерця Манефона (кін. 4 — поч. 3 ст. до н. е.). До кінця 4-го — початку 3-го тис. належать перші пам'ятки, написані єгипетським ієрогліфічним письмом
