Єресь (від грец. «особливе віровчення») – учення, засуджене церквою й оголошене шкідливим для віри. У християнстві єресі особливого розвитку набули в Середні віки. Прихильників учень, оголошених єресями, називали єретиками.
Катари (XII–XV ст., Італія, Фландрія, Південна Франція). Уважали, що у світі існують дві сили – Добра (Бог) і Зла (Диявол). Матеріальний світ створений дияволом, а духовний – Богом. Катари засуджували все земне, хрести, храми, ікони, не визнавали світську владу, закликали до аскетизму, викривали зловживання католицького духовенства.
Вальденси (кінець XII ст., виник у Ліоні (Франція)). Засновник руху – ліонський купець П’єр Вальдо. Закликали до «євангельської бідності». Уважали, що розбещена багатством римська церква втратила святість і її таїнства не мають сили. Стверджували, що будь-який мирянин, який, за заповідями Христа, веде жебрацьке життя, позбавлений постійного притулку, а інколи взагалі даху над головою, може здійснювати таїнства.
Альбігойці (XII–XIII ст., Південна Франція). Прихильники вчення катарів і їхніх послідовників – вальденсів. Виступали проти догматів католицької церкви, церковного землеволодіння і десятини, закликали повернутися до християнства апостольських часів, самі вели просте, моральне і самотнє життя.
Лолларди (рух виник в Антверпені на початку XIV ст., поширився в Англії та інших країнах Західної Європи).
В Англії 1360–1381 рр. так називали послідовників Джона Болла. У своїх проповідях засуджували багатства і пороки духовенства, вимагали скасування церковної десятини, конфіскації церковного майна, скасування церковної ієрархії тощо. Після 1382 р. в Англії так стали називати послідовників мислителя Джона Вікліфа. Критикував католицьку церкву, заперечував головування Папи Римського в духовних питаннях, виступав проти світської влади папства.
Гусити (XV ст., Чехія). Критика католицької церкви чеським мислителем і проповідником Яном Гусом. Засуджував накопичення багатств церквою і духовенством, закликаючи повернутися до «євангельської бідності». Уважав, що для того щоб кожна людина могла зрозуміти «Закон Божий», богослужіння повинно здійснюватися чеською мовою. Критикував католицьке причастя для духовенства хлібом і вином, а для мирян лише хлібом. Доводив, що в першопочатковому християнстві всі причащалися однаково
Существовало два типа церковных учебных заведений: соборные (кафедральные) и монастырские школы.
Первые обучали клириков, однако готовили и к светской деятельности. Они давали более широкое образование, чем монастырские школы. В программу соборных школ входили чтение, письмо, грамматика, счет, церковное пение. В период позднего Средневековья в некоторых соборных школах преподавали учебные предметы тривиума (грамматика, риторика, диалектика) или сведения из квадривиума (арифметика, геометрия, астрономия, музыка). В конце XII в. соборные школы были преобразованы во всеобщие школы, а затем в университеты.
Монастырские школы делились на три основных типа: пастырско-монашеские (готовили духовенство для церковно-приходского служения), школы-общежития при монастырях (готовили мальчиков в монахи) и школы обучения грамоте и церковному писанию для мальчиков, не предполагающих оставаться при церкви или монастыре. Учеба носила богословский характер с некоторыми светскими элементами. Жестокое наказание детей считалось естественным и богоугодным. Каникулы и физическое воспитание фактически отсутствовали.
Кроме христианской традиции огромное влияние на систему образования оказала рыцарская культура. Феодалы прививали своим детям идеал рыцарского воспитания, включающий в себя жертвенность, послушание и одновременно личную свободу. Параллельно рыцарскому идеалу существовала программа «семи рыцарских добродетелей»: езда верхом, плавание, владение копьем, фехтование, охота, игра в шахматы, сложение стихов и игра на музыкальных инструментах.
Образование женщин оставалось сугубо домашним. Дочери феодалов воспитывались в семье под надзором матерей и специальных женщин. Девушек нередко обучали чтению и письму капелланы и монахи. Широко распространилась практика отдавать девочек из знатных семей на воспитание в женские монастыри, где обучали латыни, знакомили с Библией, прививали благородные манеры. Девочек из непривилегированных сословий в лучшем случае учили ведению хозяйства, рукоделию и основам Библии.
В позднее Средневековье большое распространение получили цеховые и городские школы. В первую очередь это было связано с возросшей ролью городов. Цеховые школы, содержащиеся на средства ремесленников, давали общеобразовательную подготовку. Городские школы родились из цеховых, гильдейских школ. Под присмотром церкви они находились недолго. Глава заведения именовался ректором, а учителя очень часто имели статус «бродячих». Дело в том, что школа нанимала преподавателя на определенный срок, поэтому через какое‑то время он был вынужден искать новое место. В программу входили следующие предметы: латынь, арифметика, делопроизводство, геометрия, техника, естественные науки.
Объяснение:
