Яки е головни досягнення науки в Греции+Диячи. Яки е головни театри в Греции+диячи
Яки е головне творчество в Греции+диячи

З розвитком міст на Русі розвивається і торгівля. З'являються гроші як засіб платежу за товар або послуги. 
На ранніх стадіях розвитку торгівля була мінова, один товар обмінювався на інший, тобто проводився бартерний обмін. Так, ремісник міг зміняти вироблені їм вироби на продукти харчування. Так було і на внутрішньому рику, і в зовнішній торгівлі, де російські купці платили переважно хутрами. 
Вже в XI-XII ст. ремісниче справа переходить у стадію товарного виробництва. Ремісник орієнтується на споживчий попит і працює на замовлення, а свої вироби не сам виставляє на продаж, а продає їх купцеві, який і займається безпосередньою реалізацією товару. 
Для виготовлення більшої кількості продукції ремісники об'єднуються в артілі і підряди, що стали характерними для Русі. Часто для організації цих нових форм виробництва були потрібні значні витрати.
Великими торговими містами на Русі були столиця держави - місто Київ та займав особливе положення Новгород, через який по озерно-річковому шляху в Балтику йшла торгівля з країнами Західної Європи. 
Те, що на Русі проводилася карбування власних срібних монет, говорить про ступінь розвитку торгівлі. Раніше товар купувався на шкурки звірів - хутро, особливо ценівшуюся в іноземних країнах і слугувала еквівалентом грошей. 
Що з'явилися карбовані металеві гроші частково зберегли їх назви - куни і вевериц, тобто куниці і білки. Спочатку власних монет було мало, користувалися частково іноземними (арабськими і грецькими). Це підтверджується кладами з такими монетами, знайденими на півдні Росії в різних місцях. 
Поряд з карбованими грошима в обігу ходили і злитки срібла і золота певної ваги. На злитках не було ні клейма, ні напису, ні позначення ціни.Це були просто відрубані злитки золота і срібла. Вони іменувалися гривнями. Срібна гривня дорівнювала п'ятдесяти кунам або ста п'ятдесяти веверицам. Пізніше гривні стали називатися золотими і срібними рублями. Так, наприклад, в одному з давньоруських джерел описувалося, що житель Новгорода якийсь Клімята отримував «соляні куни», тобто дохід від соляних варниці, в які він вклав свої кошти. 
Виникнення грошей відіграє важливу роль. З одного боку, це говорить про державність країни, з іншого - про її розвиток. Якщо держава здатна створювати власні кошти платежу, визнані як усередині нього, так і за його межами, значить, воно має власне конкурентоспроможне товарне виробництво. 
Карбування власних грошей говорить про високий статус тодішньої Русі, про її розвиток та визнання іншими країнами. 

Правление пяти принцепсов династии Антонинов (Нервы, Траяна, Адриана, Антонина Пия и Марка Аврелия) считается периодом стабильности Империи, временем устойчивой центральной власти. Большинство источников говорят о равновесии в социальной и политической сферах, которое положительным образом отразилось на государстве. Эпоха так называемого «золотого века» , наступившая после гражданских войн и террора, представляется временем, когда происходит трансформация системы принципата, переход её на более высокий уровень.
Причина, почему именно это время рассматривается многими историками, как золотое время Римской империи, заключается в следующем. Старый республиканский принцип устройства государственной власти в Древнем Риме постепенно изживал себя. Этот принцип правления возник на самой ранней стадии развития римского общества после того, как плебеи (торговцы, ремесленники и вообще низы общества) сумели в жесткой политической борьбе с патрициями (старая аристократическая верхушка) добиться для себя равных политических прав. Это развитию демократических традиций в Риме, но одновременно ограничило возможности обращения в рабство граждан города. Если раньше в рабы мог попасть любой задолжавший и не имеющий шансов вернуть долг плебей, то после обретения равных с патрициями прав это было уже невозможно. Должник мог потерять все имущество, но свободу сохранял. Однако, невысокий уровень развития производительных сил того времени требовал постоянного притока рабской силы. И если нельзя было получить рабов внутри города, значит следовало их искать вне города. По этой причине Рим встал на путь постоянной агрессии против соседних народов. Постоянные войны для приобретения рабской силы из числа завоеванных соседних народов развитию военного дела и процветанию экономики. Но они же подрывали демократические основы государственного устройства города. Политическое влияние армии и удачливых полководцев постоянно росло. Солдаты привыкали зависеть от своего командира, а не от далекого и чуждого им римского Сената. В этой ситуации рано или поздно обязательно должен был наступить момент, когда наиболее удачливые полководцы попробуют захватить в свои руки верховную власть. И такие честолюбцы появились: это Марий, Сулла, Помпей, Красс и наконец Цезарь. Но захват власти и установка монархического строя правления в государстве с продолжительными демократическими традициями обязательно сопровождается тяжелыми гражданскими войнами: старый строй просто так не уходит. Для того, чтобы идея монархии прочно установилась в государстве, нужно чтобы она вначале прочно установилась в сознании большинства граждан государства. А для этого требуется много времени. Пока монархическая идея не овладела массами, всегда будут происходить попытки ее свержения. И значит, будут возникать постоянные заговоры, военные и политические потрясения. А вот когда она наконец становится господствующей, тогда эти потрясения кончаются: новое окончательно победило старое. И чисто исторически получилось так, что монархическая идея стала господствующей в римском обществе именно к началу правления Антонинов. Поэтому в их правление прекратились заговоры, потрясения и гражданские войны, постоянно терзавшие Рим в предшествующие времена. С другой стороны, к этому времени сильных соседей угрожать существованию Рима, у империи уже не осталось. Поэтому внешняя угроза также исчезла. Неудивительно, что именно это время стало восприниматься современниками и их ближайшими потомками, как "золотое время" империи.