Великая хартия вольностей — политико-правовой документ, составленный в июне 1215 года на основе требований английской знати к королю Иоанну Безземельному и защищавший ряд юридических прав и привилегий свободного населения средневековой Англии. Состоит из 63 статей, регулировавших вопросы налогов, сборов и феодальныхповинностей, судоустройства и судопроизводства, прав английской церкви, городов и купцов, наследственного права и опеки. Ряд статей Хартии содержал правила, целью которых было ограничение королевской власти путём введения в политическую систему страны особых государственных органов — общего совета королевства и комитета двадцати пяти баронов, обладавшего полномочиями предпринимать действия по принуждению короля к восстановлению нарушенных прав; в силу этого данные статьи получили название конституционных.
Великая хартия вольностей появилась на волне глубокого обострения социально-политических противоречий, причиной которых стали многочисленные случаи злоупотреблений со стороны короны. Непосредственному принятию Хартии предшествовало масштабное противостояние короля и английских баронов, поддержанных всеми свободными сословиями. Несмотря на то, что Иоанн Безземельный, вынужденный утвердить Хартию, вскоре отказался от её исполнения, впоследствии ряд её положений в том или ином виде неоднократно был подтвержден другими английскими монархами. В настоящее время продолжают действовать четыре статьи Хартии, в связи с чем она признается старейшей частью некодифицированной британской конституции.
Изначально Великая хартия вольностей носила консервативный характер: в большинстве статей она закрепляла, упорядочивала и уточняла общепризнанные и устоявшиеся нормы обычного феодального права. Однако, преследуя защиту феодальных интересов, нормы Хартии использовали ряд прогрессивных принципов — соответствия действий должностных лиц закону, соразмерности деяния и наказания, признания виновным только в судебном порядке, неприкосновенности имущества, свободы покинуть страну и возвратиться в неё и других. В период подготовки и проведения Английской революции Хартия приобрела значение символа политической свободы, став знаменем борьбы англичан против королевского деспотизма и фундаментом Петиции о праве и других конституционных документов, а провозглашенные ею гарантии недопущения нарушений прав английских подданных оказали влияние на становление и развитие института прав человека.
Для скріплення влади в державі та впорядкування правових та соціальних відносин громадян за князювання Ярослава Мудрого було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права — Руської Правди.
За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія: 1039 документально стверджено існування Київської митрополії, що перебувала в юрисдикції константинопольського патріарха. Ярослав узгодив церковний устав, яким визначалися права церкви і духівництва[17]. Крім призначення митрополитів на київську катедру, Церква Київської Русі користувалася автономією, включно з тим, що 1051 з ініціативи Ярослава собор місцевих єпископів обрав русина Іларіона митрополитом київським. За цього часу засновано також перші монастирі на Русі: св. Юрія, св. Ірини і славний Києво-Печерський 1051 р., які стали важливими культурними осередками, в яких писалися літописи, були школи іконописання.
За Ярослава Мудрого сталася і національна еволюція в Київській державі: варязький вплив залишився тільки в колі військової дружини, а державні діячі рекрутувалися здебільшого з місцевих людей, серед яких були: Вишата, Іван Творимирич, Костянтин, син Добрині та інші.
Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софійському соборі школу і бібліотеку. За його ініціативою почалася в Києві праця над перекладами грецьких та інших книг на церковнослов'янську мову, переписано багато книг, був укладений літописний звід.
Київська Русь за Ярослава Мудрого була великою і могутньою державою Європи, досягнувши на ті часи найвищого розвитку. Щоб зберегти цілісність своєї держави, а заразом забезпечити права своїх синів, Ярослав встановив систему наслідування (сеньйорату), згідно з яким старший брат Ізяслав дістав великокняжий престол у Києві, Святослав — Чернігівщину, Муром і Тмуторокань, Всеволод — Переяславщину, Суздаль і Ростовщину, Ігор — Володимир Волинський, В'ячеслав — Смоленщину.
Объяснение:
как-то так
