20 ст. унія стала важливим чинником національно-релігійного відродження українців і білорусів, сприяла етнічній консолідації українства.
Дискурс православно-унійної полеміки кін. 16–17 ст. потужно вплинув на проблематику і зміст вітчизняної філософської, богословської, правової думки.
Модерні оцінки Берестейської унії висловив провідний спеціаліст Ватиканської апостольської бібліотеки Вітторіо Пері на конференції «Берестейські читання» 01–06.10.1994 в Інституті історії Церкви Львівської Богословської академії. Підтвердивши, що з боку Римської курії Берестейська унія 1596 не розглядалася до 20 ст. як об’єднання двох церков – Римської і Київської митрополичої, В. Пері вказав на зміни, що сталися після ІІ Ватиканського Собору (1962–1965). Собор і Новий Кодекс канонів Східних церков підтвердили природу «Ессlesia syi juris» («Церква свого права») для східних церков. Українська греко-католицька церква (УГКЦ) в сучасному канонічному праві Католицької церкви більше не вважається «сукупністю окремих вірних і єпископів, прийнятих до Римської Церкви», а визнана як Східна католицька церква sui juris у єдності з Католицькою церквою. Стратегія буття УГКЦ, на його думку, визначена «Баламандським документом» (17–24.06.1993), який окреслив шлях розвитку для всіх Східних католицьких церков як «відновлення єдності та спільноти» з усіма церквами, близькими за культурою, історією та церковною християнською традицією.
Колоніалізм - досить складне явище всесвітнього масштабу, що сягає корінням далекого минулого людства, воно виникло з появою держави, існувало ще в рабовласницьку і феодальну епохи. Власне слова "колонія", "колоніалізм" походять від латинських термінів "колон", "колонат", що означали різну форму залежності сільського населення у Давньому Римі. З часом слово "колонія" набуло самостійного значення: так почали називати поселення, створені вихідцями з іншої країни, такими колоніями-поселеннями володіли і Давній Єгипет, і Греція, і Рим, й інші держави.
За феодальної епохи колоніалізм набув найбільшого розвитку під час різкого загострення внутрішніх суперечностей у європейських країнах. Так у ХІ-ХIIІ ст. великі групи зубожілого населення Західної Європи, очолювані рицарями-феодалами, рушили в хрестові походи на Близький Схід визволяти Гроб Господній. Хрестоносці створили там феодальні держави-колонії, більшість жителів яких становили підкорені ними місцеві мешканці. Але проіснували ці держави недовго - менше двох століть.
Початок розвитку колоніалізму як світового явища припадає на кінець XV - початок XVI ст. і пов'язаний з утвердженням у Західній Європі капіталістичних відносин. Збільшення попиту на золото, що стало своєрідним універсальним товаром, відіграло особливо важливу роль у прагненні європейців до пошуків нових земель. Подрібнення феодальних володінь і розорення частини феодалів, посилення суперництва між окремими феодальними кланами також викликали потребу в нових шляхах на Схід та нових землях. Але зв'язки між середньовічною Європою та Близьким Сходом і через посередницьку торгівлю з Індією та Китаєм суттєво скоротились внаслідок турецьких завоювань.
Значний поштовх розвиткові колоніалізму дали Великі географічні відкриття, що визначили два головні напрямки європейських колоніальних загарбань: через Атлантичний океан до Америки і навколо Африки через Індійський океан в Азію. Піонерами ж колоніальних загарбань виступили не найрозвиненіші в економічному відношенні, але з найбільшим досвідом судноплавства й морської торгівлі країни - Португалія та Іспанія. За посередництвом Папи римського Олександра VI у 1493 р. вони уклали, очевидно, першу в історії угоду про територіальний поділ світу, уточнену 7 червня наступного року Тордесільяським договором. Межа проходила через обидва полюси і перетинала Атлантику на відстані 370 ліг (більше 2 тис. км) від найзахіднішого пункту островів Зеленого Мису, приблизно по 49 градусу західної довготи.
Землі на схід від цієї лінії визнавалися володіннями Португалії, а на захід - Іспанії. Але інші європейські держави, передусім Англія і Франція, відкидали ці зазіхання; англійці, наприклад, невдовзі проголосили принцип свободи морів, що урівноважував усі християнські країни в їхніх правах на нові землі. І португальська, й іспанська, а згодом голландська, британська, французька, німецька та бельгійська колоніальні системи утверджувалися, зрештою, насильницьким шляхом.
Объяснение:
