Дело в том, что в России не существовало как таковой корпоративной сплоченности. При этом, существовало местничество, что в целом можно назвать своеобразной юридической системой относительно неподатных привилегированных сословий. Народ был обязан своим существованием государству и, поэтому, о закрепл. прав речи не шло.
В России отсутствовала корпоративная сплоченность?Это было неактуально. По сравнению с той же Европой, где корпоративная сплоченность привела к созданию парламентских палат, в Московском царстве уже существовали Земские Соборы, посему о сплоченности среди каких-то определенных сословий говорить не приходилось.
Процес розпаду Київської Русі на удільні князівства вдалось на деякий час зупинити Великим князям Київським Володимиру Мономаху (1113—1125) та його сину Мстиславу Великому (1125—1132). У 1113 році, після повстання киян Володимир став великим князем. Йому вдалось зосередити у своїх руках владу на 3/4 території Київської Русі. Крім великої київської землі під його владою перебували Переяславське, Смоленське і Ростово-Суздальське князівства. У Новгородському князівстві сидів старший син Мономаха, Мстислав. Чернігово-Сіверські Святославичі, Галицькі Ростиславичі та Полоцькі князі визнавали верховну владу Володимира та підкорялись йому.
Ще більших успіхів вдалось досягти Мстиславу Володимировичу. У 1127 р. після усобиці між потомками Святослава Ярославича, йому вдалось закріпитись у Курському князівстві де Мстислав посадив свого старшого сина, Ізяслава. У 1127—1129 рр. Мстислав здійснив 2 походи на Полоцьке князівство внаслідок яких місцеві князі Всеславичі були вигнані з батьківських столів і відправлені на заслання у Візантію.
Якби така тенденція продовжувалась, розпаду можна було уникнути.
Объяснение: