Київська Русь — середньовічна східноєвропейська монархічна держава зі столицею в Києві, що існувала впродовж IX—XIII століть. Об'єднувала під владою князів із династії Рюриковичів східнослов'янські, балтські та фіно-угорські племена. У часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході.
Традиційно першим правителем Київської Русі вважається князь Олег із родини легендарного Рюрика, який 882 року заволодів Києвом[8]. Його наступник, Ігор, воював із Візантією і загинув від рук деревлян. Дружина Ігоря, княгиня Ольга стабілізувала державу та прийняла християнство. Правління її сина Святослава ознаменувалося воєнною експансією на схід та південь. Його син Володимир Великий, що посів трон після братовбивчої війни, розширив терени держави, розбудував Київ і охрестив Русь (988). Після його смерті спалахнула усобиця, внаслідок якої київським князем став Ярослав Мудрий. За його правління була збудована Софія Київська (1037), відбулась перша кодифікація юридичних норм, були укладені династичні союзи з низкою європейських держав. Згодом влада перейшла до тріумвірату Ярославичів, нащадки яких розділили Русь на окремі князівства, давши початок процесу феодальної роздробленості. Винятком слугують правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава, які на певний час спромоглися консолідувати владу.
1240 року більшість князівств унаслідок монгольського вторгнення потрапили в політичну залежність від Золотої орди. Київська державність була продовжена західними князівствами Галичини та Волині, проте в XIV столітті ці землі були поглинуті Польським королівством та долучені до Литовсько-Руської держави відповідно.
