До початку XVI ст. Італія продовжувала залишатися політично роздробленою країною. Ті внутрішні причини, у результаті яких у Європі складалися в період з XI по XV ст. великі централізовані монархії, діяли в Італії, як і в Німеччині, у набагато меншому ступені, ніж у багатьох інших європейських країнах; ранній розквіт італійських міст головним чином обумовлювався їхньою активною участю в транзитній торгівлі, внаслідок чого, виступаючи як суперники в зовнішній торгівлі, вони мало були зацікавлені в політичній єдності країни.
До кінця XV ст. в Італії все-таки виділилося з хаосу дрібних тираній і міських республік п'ять більш-менш великих держав: Мілан, де затвердилися тирани з роду Сфорпа, Венеція, де як і раніше панувала торговельна олігархія, Флоренція, яка перебувала під владою Медичі, Папська область і Неаполітанське королівство. Мілан, Венеція й Флоренція виросли не тільки за рахунок прилягаючих сільських територій, але й за рахунок сусідніх більш дрібних і слабких міст
