Тема урока: «Архитектура и живопись в 14-16 веках».
1. Архитектура. Рубеж XIII-XIV века это переход от деревянного к каменному зодчеству. Каменное строительство на Руси возобновилось лишь с конца 13 века, но и в последующие века строились деревянные церкви.
В 14 – начале 15 века можно выделить 3 центра, где развивалась каменная архитектура: Новгород, Псков, Москва.
Новгород: какой была новгородская архитектура периода раздробленности - суровой и лаконичной. В 14 веке ситуация меняется, появляются легкость, нарядность и торжественность. Церковь Федора Стратилата и на Ильине улице.
Псков: так как Псковская земля – это приграничная территория, то здесь развивалось оборонное зодчество. 1330 – крепость Изборск, одно из крупнейших военных сооружений Руси. В самом Пскове – большой каменный Кремль (длина стен около 9км). Здания суровые и лаконичные.
Москва: традиции владимирского зодчества – идея преемственности столичного положения Москвы от Владимира.
2. Кремль. Главное сооружение – Кремль. Московский Кремль-символ российской государственности, один из крупнейших архитектурных ансамблей мира. Московский князь Иван Калита расширил Кремль. Внутри новой крепости, обнесенной дубовыми стенами, он основал Соборную площадь, образованную тремя каменными храмами: Успенским собором, церковью Иоанна Лествичника с колокольней и Архангельским собором. Ни один из них не сохранился до нашего времени.
При великом князе Дмитрии Донском дубовые стены города были заменены на белый камень, и прозвали люди Москву белокаменной. Кремль стал первым каменным градом Московского государства. В этот период площадь Кремля увеличилась почти до современных размеров.
При великим князе Иване III была проведена реконструкция Кремля. К перестройке были привлечены итальянские зодчие. При участии русских мастеров они возводят новые грандиозные стены и башни Кремля из красного кирпича. Близкий к современному облик приобретает Соборная площадь.
Площадь окружают три величайших собора – Успенский, Благовещенский и Архангельский. И возвышается колокольня Ивана Великого. Здесь же красуется Грановитая палата.
На месте обветшавшего Успенского храма времени Ивана Калиты был возведен пятикупольный Успенский собор под руководством итальянского инженера Аристотеля Фиораванти. Белоснежный Успенский собор напоминает Владимирский. Высокие гладкие стены, расчлененные на широкие вертикальные лопатки, украшал нарядный пояс из небольших колонок и ярочек. Успенский собор предназначался для торжественных служб.
Благовещенский собор был домовой церковью великого князя Московского.
На месте деревянных хором великого князя сооружается новый каменный дворец, Грановитая палата, где находился главный тронный зал великих московских князей. Палата была построена Марко Руффо и Пиетро Антонио Солари. Так она была названа из-за облицовки ее наружных стен гранеными плитами.
Архангельский собор – храм-усыпальница князей московского дома. Это самый пышный из всех кремлевских соборов, украшенный белокаменными раковинами и резными пирамидами. Он напоминал сказочный заморский дворец.
Визрівання передумов скасування кріпацтва. Скасування кріпацтва в Західній та Східній Україні. Економічний розвиток у пореформений період
Наприкінці ХVІIІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, Подільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.
У першій половині XIX ст. тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком — усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію. Поміщики дедалі більше втягувалися в товарно-грошові відносини: вони збільшують посівні площі, знеземлюють селян, розширюють урочну систему, купують свій більш досконалий сільськогосподарський реманент. Деякі поміщики намагалися раціоналізувати своє господарство: переймали досвід передових господарств, запровадили досягнення агрономії і агротехніки, переходили до багатопілля, застосовували найману робочу силу. Проте більшість їхніх спроб закінчувалася невдало.
Намагаючись підвищити прибутковість господарств, поміщики розширювали посіви технічних культур: коноплі, тютюну, льону. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків. Це було дуже вигідно: десятина землі, засіяна цукровими буряками, давала прибуток у чотири рази більший, ніж десятина пшениці.
У поміщицьких маєтках розводили коней, велику рогату худобу, овець. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець. У 1850 р. в Україні налічувалося близько 10 млн голів овець, з них майже половина тонкорунних.
Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.
Объяснение:
