В III веке на Римскую империю обрушился тяжелый социально-экономический и политический кризис, охвативший сначала старые центры рабовладельческого мира – Италию и Балканский полуостров, а затем уже и большинство провинций. Рабский труд становится невыгоден. Увеличивается число отпущенных на волю, а также посаженных на пекулий рабов. Муниципальные собственники, составлявшие оплот рабовладения и опору императорской власти, разоряются. Декурионы – муниципальная знать – стремятся избавиться от своих обязанностей, в выгодных и почетных. Земли городов прибирают к рукам крупные собственники – магнаты, стремившиеся к независимости от власти императора. Рабы перестают быть основным производителем материальных благ. Ремесло приходило в упадок .
В силу этих обстоятельств императорская власть уже не имела прочной социальной базы. Поэтому ее наиболее надежной опорой оказывалась армия и выслужившие свой срок ветераны, пополнявшие ряды средних рабовладельцев – муниципальной знати. В это время в империи явно обозначилась политическая неустойчивость, которая проявилась в затяжной борьбе между императорами, ставленниками сената, и императорами, которых поддерживали легионы.
Литовські князі одними з перших рушили на українські землі, які були роздроблені та ослаблені золотоординським ігом.
Засновником Великого князівства Литовського був Міндовг, який у середині XIII ст. об’єднав під своєю владою Аукштайтію, Жемайтію, частину Ятвягії та оволодів частиною Західної Русі. На початку 60-х років XIII ст. Міндовг зробив спробу захопити також Чернігово-Сіверщину.
Швидке зростання Литовської держави почалося при Гедиміні (1316-1341). Добре зміцнивши тили, він узявся за розширення своїх володінь. Цьому сприяло те, що литовські князі дуже ретельно подбали про розбудову військової справи. Вони постановили за правило: хто має землеволодіння, той мусить служити у війську; хто ж відмовлявся від військової повинності, у того забирали землю. Це правило поширювалось на всі суспільні верстви - від князів до селян. Можна сказати, що Литва на той час мала велике організоване військо. Гедимін завершив приєднання білоруських земель, розпочате його попередниками, і приступив до приєднання українських земель. Експансія Литви на схід і північ Русі натрапила на сильний опір з боку Московського князівства. Вирішальна роль у захопленні українських земель належить сину Гедиміна - Ольгерду (1345-1377), який заволодів Чернігово-Сіверщиною, а в 1362 р. зайняв Київ.
Переломним у підкоренні українських земель Литвою став 1362 р. Цього року військо трьох сусідніх народів - литовського, українського та білоруського розгромило монголо-татар на Синіх Водах, давши початок звільненню українських земель від монголо-татарського іга.
Таким чином, у другій половині XIV ст. під владою Литви опинилась уся Білорусь, частина земель Московії та значна частина території України - майже вся Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи.
Объяснение:
