У чому особливості козацьких літописів як історико-літературних творів? Хто були їхні автори?
Козацькими літописами називають історико-літературні твори другої половини XVII — середини XVIII ст., присвячені козацьким війнам. Назва «літописи» досить умовна, бо кожен із цих творів є складною, багатоплановою розповіддю про події Національно-визвольної війни, у якій поєднуються характеристики історичних діячів, описи подій — битв, повстань, переговорів, окремі документи, тлумачення цього періоду історії України. Стиль цих творів далекий від традиційної літописної форми. Написані вони тогочасною мовою у формі щорічних записів, оповідань, сказань, повістей із залученням різних документів: більш ранніх українських літописів (Густинського, Львівського, Острозького, Чернігівського тощо), власних спогадів сучасників, документальних матеріалів (офіційні і приватні листи, грамоти, універсали), творів чужоземних істориків, легенд і переказів.
До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Літопис Самовидця, Літопис Граб’янки та Літопис Самійла Величка (1720). Кожен із творів є оригінальним, має свої особливості.
Объяснение:
За своїми масштабами, кількістю збройних сил, які брали участь у битвах, Хотинська війна була однією з найбільших воєн у середньовічній Європі. У ній брало участь із обох сторін близько 350 тисяч чоловік. Загальні втрати становили з боку Туреччини - понад 80 тисяч; з боку Польщі - близько 14 тисяч. Українські полки втратили близько 5 тисяч козаків. Такі порівняно незначні втрати свідчать про військову майстерність самих запорожців і про воєнний талант Сагайдачного. Він зумів правильно оцінити стратегічну обстановку, реально усвідомлював можливості свого війська та здеморалізований стан супротивника, що суттєво знецінювало його чисельну перевагу.
Відомо, що багато дослідників вважають політику гетьмана Сагайдачного як суто угодівську щодо Польщі. Звідси й героїзм козаків, проявлений в боях під Хотином заради врятування Речі Посполитої. Однак, варто погодитись з тими істориками, які визначають, що Сагайдачний був політичним діячем, який виходив з реалій польсько-українських відносин, бо реально оцінював військову та політичну силу Польщі. Водночас постійно використовував в інтересах українців конфлікти шляхетської влади з урядами Туреччини, Московщини, щоб у такий б ослабити їх, а в межах Речі Посполитої вибороти собі незалежне самоуправління - автономію.
Молдавський літописець Костін так оцінював козаків та їх керівника Сагайдачного під Хотином: "Козаки зі своїм гетьманом, який був справжньою людиною і воїном, трималися дуже стійко". У Західній Європі, де з великим напруженням та інтересом стежили за розвитком подій під Хотином, від яких могла залежати доля багатьох європейських народів, також утвердилася загальна думка про те, що основна заслуга у відсічі турецько-татарським полчищам, у провалі завойовницького походу Османа на Україну і Польщу належить запорозькому козацтву. Таку думку висловлює французький історик Бодьє у розвідці, яку він видав у 1631 р. в Парижі.
Участь запорозьких козаків у Хотинській війні відіграла велику роль в історії України, Польщі та інших країн Східної Європи. Козаки воювали проти турецько-татарської армії не тому, що цього хотіли польські магнати, шляхтичі, королівський уряд і гетьман П. Сагайдачний. Головним завданням козацького війська було відбити наступ султанської армії, завдати їй повного розгрому, захистити українські землі від грабежів і розорення, а український народ - від турецького іга. Хотинська війна принесла запорозьким козакам ще більшу світову славу. Навіть шляхетська Польща після цієї війни змушена була зважати на сили запорожців і прагнула не загострювати з ними відносин. Але ця війна не принесла козакам полегшення. Королівський уряд офіційно не визнав нереєстрових запорозьких козаків всіляко намагався їх знищити. Козацтво і надалі боролось проти польського магнатсько-шляхетського гніту, відстоюючи свої права і свободи.
Перемогою в Хотинській війні українці в особі козаків вийшли на міжнародну політичну арену як захисники християнського світу від мусульманської загрози. Героїчна боротьба запорозьких козаків біля Хотина відбила на певний час прагнення турецького султана захопити Україну. У цій битві Туреччина переконалась у могутності запорозького війська і його здатності відстояти свою незалежність.
