ответ:Повернувшись у Галич, він одружився з дочкою тодішнього князя і після його смерті сам зайняв престол. У 1245 р. відбувається битва під Ярославом і Данило остаточно перемагає боярську опозицію. Данило Галицький укріпив свою владу у Галицько-Волинському князівстві. Битва під Дорогичином — бій, що відбувся у березні 1238 року за володіння Дорогичином між військами волинських князів Данила і Василька Романовичів проти лицарів Добжинського ордену, які утримували місто. Закінчилась перемогою князів, полоном орденського магістра Бруно і поверненням Дорогичина до складу Русі. 1253, 7 жовтня (за іншими даними – в грудні) – в місті Дорогочині (сучасна Польща) відбулася коронація і помазання галицько-волинського князя Данила Романовича королівською короною. Коронація Данила Галицького папою римським Інокентієм ІV-Дани́ло Рома́нович, або король Данило чи Данило Галицький (1201 — 1264) — король Русі (1253—1264), правитель Галицько-Волинського князівства (1238—1264). Князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238).им. Останніми Романовичами на золотому столі Руської землі були сини короля Юрія І Андрій (князь володимирський і галицький) та Лев (князь луцький), які, ймовірно, загинули в боротьбі з монголами 1323-го, про що їхній родич король Польщі Володислав Локеток (у документі 1315 року він називає руських князів своїми У рефераті подано відомості про перехід Волині та Наддніпрянщини до складу Литви 7 квітня 1340 р. После убийства Войшелка и смерти волынского князя Василько Романовича, Лев вновь заявил о выдвижении своей кандидатуры на литовский престол, но ничего не добился. На престол Великого княжества Литовского взошел холмский князь Шварн Данилович, а после его смерти на нем утвердился Тройден. В 1269 и затем в 1273—1274 годах вместе с братом Мстиславом Лев Даниилович пришёл на двоюродному брату волынскому князю Владимиру Васильковичу в борьбе с литовским племенем ятвягов, завершившейся «победою и честью великою».
Объяснение:
. Втративши після поразки у війні з Пруссією становище великої держави, переживаючи нове піднесення національно-визвольної боротьби пригноблених народів, Австрія змушена була піти на компроміс з найбільш розвинутою нацією імперії - угорцями. У результаті унітарну державу було перетворено на дуалістичну (двоєдину) монархію - Австро-Угорщину, що складалася формально з двох незалежних частин - Австрійської імперії та Угорського королівства під владою одного монарха. 8 червня 1867 р. Франц Йосиф Габсбург коронувався як угорський король, залишаючи одночасно і титул імператора Австрії.
Кожна з двох частин Австро-Угорської імперії мала власний двопалатний парламент, зберігала адміністративну самостійність, а загальні питання виносились на засідання імперського парламенту. І Австрія, і Угорщина мали власні уряди, за винятком трьох спільних міністерств - військового, закордонних справ і фінансів.
Конституція 1867 р. зберігала в Австро-Угорщині напівабсолютистську форму правління і становий порядок формування верхніх палат парламентів (австрійського рейхсрату і угорського сейму). Виконуючи функції голови держави, імператор, водночас, контролював усю повноту виконавчої влади і зберігав за собою право видавати укази, що мали силу законів.
Укладена в 1867 р. між Австрією та Угорщиною особлива економічна угода визначала розмір участі обох частин імперії у покритті спільних державних витрат. Відмова угорців продовжити дію угоди на черговий десятилітній термін наприкінці XIX ст. зумовила тривалу політичну кризу в країні, що ледве не закінчилася розвалом імперії.
