Український історик Ярослав Грицак про особливості формування пролетаріату і міського населення України у другій половині XIX ст.
Господарські зміни другої половини XIX ст. по-різному торкнулися суспільних верств та національних груп. Індустріалізація і урбанізація дуже слабо зачепили українців, які у своїй більшості залишилися селянською нацією...
Українські селяни не поспішали шукати роботи на промислових підприємствах. Виняток становили цукроварні на Правобережжі, куди селяни наймалися сезонно. Але здебільшого вони воліли застосовувати свої сили у сільському господарстві, аніж іти на великі заводи чи найматися на шахти...
Методичність, з якою українські селяни обминали міста і рухались далі у пошуках вільної землі, наштовхнула деяких істориків на цікаве узагальнення. У цьому явищі вони вбачають принципове несприйняття українцями ідеї модернізації. Виглядає, однак, що це явище позбавлене суто українського характеру. Дослідження міграційних процесів у Росії XIX ст. показують, що у масштабах всієї імперії до міст прибували переважно селяни з районів вищого рівня грамотності та з розвинутішими несільськогосподарськими уміннями населення. Селяни з нижчим рівнем грамотності і прив’язані до сільського господарства емігрували до нових сільськогосподарських районів (Кубань, Поволжя, а пізніше - Сибір і Далекий Схід).
Джерело: Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття. - К.: Генеза, 1996. -С. 60-62.
Запитання і завдання
1. Чому в промисловому і гірничому пролетаріаті України переважали вихідці з Росії?
2. Як можна пояснити той факт, що українські селяни замість того, щоб іти на роботу на шахти і підприємства України, переселялися в окраїнні хліборобські райони Російської імперії?