«Шевченко, замість того, щоб довічно відчувати бла-
гоговійні почуття до осіб августійшої фамілії, які удостоїли викупити його з крі-
посництва, писав вірші малоросійською мовою найобурливішого змісту. В них
він то зображав плач про уявне поневолення і лихо України, то оспівував славу
гетьманського правління і колишньої вольниці козацтва, то з неймовірною зу-
хвалістю зводив наклепи і виливав жовч на осіб імператорського дому, забуваю-
чи в них особистих своїх благодійників. Крім того, що все заборонене захоплює
людей із слабким характером, Шевченко набув між друзями своїми славу зна-
менитого малоросійського письменника, а тому вірші його ще шкідливіші й не-
безпечніші. З улюбленими віршами в Малоросії могли виникати і згодом укорі-
нятися думки про уявне раювання часів гетьманщини, про щастя повернути ці
часи і про можливість існування України як окремої держави.
Судячи з тієї виняткової поваги, яку почували і особисто до Шевченка, і до
його віршів всі україно-слов’яністи, спочатку здавалося, що він міг бути якщо не
діючою особою між ними, то знаряддям, яким вони хотіли скористатися в своїх
задумах; але, з одного боку, ці задуми були не такі вже важливі, як уявлялося на
перший погляд, а з другого, і Шевченко почав писати свої підбурливі твори ще
з 1837 p., коли слов’янські ідеї не захоплювали київських учених, як і вся справа
доводить, що Шевченко не належав до Україно-слов’янського товариства, а діяв
окремо, захоплюючись власною зіпсованістю. Проте за підбурливий дух і зу-
хвалість, що виходила за всякі межі, його потрібно було визнати одним з най-
важливіших злочинців...»
Объяснение:
Столыпинский галстук - это виселица
Выражение из выступления члена партии кадетов депутата 2-й Государственной думы Федора Измаиловича Родичева (1856—1932) на заседании Госдумы 17 ноября 1907 г.
Поводом к нему послужил доклад, который представил Думе председатель Совета министров России Петр Аркадьевич Столыпин. В нем он обещал и далее всемерно бороться с революционным движением в России. Такую политику горячо поддержал депутат-черносотенец В. М. Пуришкевич в своей речи в защиту военно-полевых судов (12 марта 1907 г.) : «А где убийцы, все ли они вздернуты и получили муравьевекий галстух? » (граф М. Н. Муравьев был прозван «вешателем» за жестокое усмирение польского восстания 1863 г.) .
Отвечая В. М. Пуришкевичу, кадет Ф. И. Родичев сказал: «В то время, когда русская власть находилась в борьбе с эксцессами революции, только одно средство видели, один палладиум в том, что г. Пуришкевич называет муравьевским воротником и что его потомки назовут, быть может, столыпинским галстуком» (Государственная дума, третий созыв: Стенографические отчеты. Сессия первая. Ч. 1. СПб. , 1908).
В наказание за «непарламентское выражение» Ф. И. Родичев был исключен Думой на 15 заседаний, а П. А. Столыпин даже вызвал его на дуэль. Она не состоялась — депутат извинился перед премьером, но «столыпинский галстук» прочно вошел в ряд крылатых выражений того времени
