положительные и отрицательные последствия монголо-татарского нашествия на Казахстан (заранее

Особливості елліністичної культури. Процес культурного розвитку в період еллінізму проходив в нових умовах і мав значні особливості в порівнянні з попередніми часами. Ці нові умови створювались в розширеній окуймені, в тій частині земель де жила людина елліністичної епохи. Якщо до того людина відчувала себе перш за все жителем невеликого полісу в Греції абл сільської общини на Передньому Сході, то в епоху еллінізму посилилось переміщення і змішування населення. Розширення оточуючого людину світу, знайомство з новими умовами життя і місцевими, часто дуже давніми, традиціями розширювали ментальний світогляд, розвивали творчі задатки кожної людини, створювали сприятливі умови для культурної творчості. В період еллінізму гається подальший розвиток господарства, зростання суспільного і особистого багатства соціальних в і окремих людей. Елліністичні суспільства мали добрі матеріальні здібності, частина яких могла бути витрачена на фінансування культури. Змінилася і роль держави в розвитку культури. Елліністичні монархи, маючи величезні матеріальні ресурси намагалися направити процес культурної творчості в потрібне їм русло, виділяючи значні кошти на це. Особливо вони намагалися перетворити столиці і свої резиденції на важливі культурні центри. Вони за до себе видатних митців і вчених. Такі колективи були утворені в Антіохії, Пергамі, Сіракузах, Афінах та в інших містах. Але найбільший культурний потенціал був зосереджений в Александрії при царському дворі Птоломеїв. Так засновник династії Птоломеїв Сотер заснував особливу установу, присвячену дев’яти музам, і назвав її музеєм. Музей був сукупністю приміщень де жили, навчалися і працювали науковці. В кінці ІІІ ст. до н.е. Александрійська бібліотека налічувала понад 500 тис. папірусів, більша частина яких була зосереджена в бібліотеці Музею. На утримання музею гроші виділялися з царської казни. Завдяки підтримці царської династії Музей перетворився на щось на зразок міжнародної академії, потужний науковий та культурний центр. Елліністична культура стала синтезом грецької полісної та давньосхідної культур, в котрому переважала грецька культура. Визнаною мовою була грецька мова у формі загальногрецької мови койне, на якій спілкувались всі освчен елліністичного суспільства і на якій була написана більшість книг. Взагалі елліністична культура була закономірним продовженням і розвитком тих напрямів, жанрів та ідей, що виникли у Греції в V-IV ст. до н.е. Вплив давньосхідної культури на розвиток елліністичної культури виявив себе в основному не в загальному плані, а у внесенні до елліністичної культури ряду нових ідей і досягнень.

первая пуническая война была первым заморским предприятием римской республики, завершившимся завоеванием сицилии. к началу войны римляне пришли с опытной и дисциплинированной пехотой, натренированной в ходе войн 285-265 гг. против эпирского царя пирра, народов южной италии, этрусков и галлов. конница и флот были относительно слабыми. у эпиротов римляне около 275 г. заимствовали практику регулярного сооружения укрепленных лагерей во время походов. крупных полевых сражений в ходе войны было относительно мало. наиболее характерной чертой конфликта являлись затяжные осады городов и крепостей, борьба за коммуникации, а также беспрецедентная по масштабам морская война. в ходе 1 пунической войны римляне освоили строительство новых для них типов военных кораблей, пентер (квинкверем), гексер и гептер (септирем), а также стали применять перекидные мостики с крюками (вороны), позволившие им эффективно использовать абордажную тактику. в эту же войну римляне заимствовали у греков осадные машины. характерной чертой римской политики были экспансионизм и невероятное в борьбе за достижение своих целей. огромные потери могли несколько умерить аппетит, и все-таки неспособны были заставить рим заключить мир без полного установления контроля над сицилией. несмотря на отдельные трения с италийскими союзниками, римско-италийская конфедерация поставляла людские и материальные ресурсы, что, в конечном счете, и обеспечило победу. по полибию, за время войны римляне в боях и от кораблекрушений потеряли 700 военных кораблей, карфагеняне – 500. тем не менее, борьбу за господство на море выиграл рим.

резервы карфагена, опиравшегося на наемные армии, исчерпались быстрее. граждане склонны были идти на материальные жертвы в меньшей степени, чем римляне. конфликты с наемниками из-за невыплаты жалования проходят красной нитью через всю войну. неспособность поддерживать большие армии к невозможности широкого применения абордажного боя на море. это бы к оголению сухопутного фронта. флот применял тактику таранных ударов, требующую большого искусства экипажей. продолжаются преобразования карфагенской армии, начатые еще до войны. осваиваются приемы использования слонов, начинает меняться способ применения конницы и легкой пехоты за счет использования фланговых ударов. к концу войны заметно возрастает качество карфагенской пехоты и командного состава сухопутных сил. профессионализм последнего стал выгодно отличать пунийцев от римлян, постоянно меняющих своих генералов из внутриполитических соображений. появляются первые признаки применения карфагенянами двухлинейных построений пехоты и резервов. к концу войны карфагенская (и римская) армия, используя укрепленные лагеря и резервы, оказалась способна вести затяжные бои.