Задание. Сравните восстания 1836-1838 гг. и 1858 г., заполнив таблицу: Восстание 1836-1838 гг. Восстание 1858 г.

Причины и предпосылки

Движущие силы

(участники)

Территория,

охваченная

восстанием

Результаты

Причины поражения

1​

Видатний полководець та історичний діяч—Гай Юлій Цезар народився в Римі. Дитинство майбутнього диктатора проходило в римському районі Субурі. У дитинстві він вивчав грецьку мову та літературу. В 15 років Цезар втратив батька і всі клопоти за сім'ю фактично лягти на його плечі

Як ми всі знаємо—Гай Юлій Цезар видатна особистість і цьому сприяли його особисті якості і риси характеру. Він був дуже енергійним і це проявлялось в битвах. Хотя слід зазначити, що його характер був по інколи і м'яким, як стверджують деякі історики, і це могло привести до його вбивства. Але я би це не було, я не бачу в характері Гая Юлія Цезаря мінусів

Звичайно ж і видатні походи не обходити Гая Юлія Цезаря. Лише слід нам подумати про нього, як ми згадаємо його походи на Галлію. За два роки після утворення тріумвірату він пішов на Галлію і ця війна йшла вісім роки. Та крім цього він розбивав позиції Іспанії, Греції та Африки. Крім зовнішньої політики він проводив і внутрішну. Цезар провів ряд реформ в Римській імперії. Звичайно у його справах були і невдачі але вони нічого не означають, якщо подивитися на його успіхи. В Гая Юлія Цезаря були, як друзі, так і вороги. Гней Помпей, який був хорошим другом Цезаря, став його ворогом після смерті дочки Цезаря—Юлії, яка була дружиною Помпея. Адже влада потребувала лише одного правителя.По суті ворогами Цезаря були ті сенатори, які не підтримували Цезаря, і проти них була навіть влаштована Громадянська війна

Правління Гая Юлія Цезаря поставило великий слід в історії. Сучасники знають його, як великого диктатора, письменника, талановитого полководця, а для нащадків він став тим до кого і потрібно рівнятись. Людство пам'ятає цю людину за його великі походи та реформи

Моє ставлення до цього історичного діяча позитивне.Адже Гай Юлій Цезар багато зробив для історії

Внешняя политика Екатерины II Великой во время её правления Российской Империей была достаточно агрессивной и привела к значительному расширению западных и южных границ государства.

Наиболее значимыми событиями были три раздела Речи Посполитой, войны с Турцией 1768-1774 и 1787-1791 годов, успешные отражения агрессии Швеции и Персии (в рамках соглашения «Георгиевский трактат»). Результатом этих мероприятий стало присоединение Крыма, Малороссии, Новороссии, Белоруссии, Очакова и других территорий. На черноморском побережье основано большое количество городов, а в портах – строительство будущего черноморского флота.

Завоевание Крыма, стало ключевым этапом на пути освоения черноморского побережья — именно там были заложены ряд стратегических военных портов сыгравших значительную роль в последующих исторических событиях.

Разделы пришедшей в упадок Речи Посполитой вернули в состав империи ранее утраченные территории будущей Украины и Белоруссии.

Кроме того, государство российское окончательно утвердилось в статусе мировой державы – выступление в качестве посредника при урегулировании «войны за баварское наследство» и заключение различных союзов являются наглядным подтверждением.

Итоги и результаты внешней политики:

Присоединение Крыма, Малороссии, Новороссии, Белоруссии, Очакова и других территорий
Начало освоения северного побережья Черного моря, строительство военных портов и флота
Грузия переходит под протекторат Российской Империи
Отражение агрессии Швеции
Установление статуса Российской Империи в качестве мировой державы
«Греческий проект» не был реализован.
Несмотря на кажущуюся неоспоримость успехов внешней политики Екатерины II, необходимо уточнить несколько важных моментов. Во-первых, в результате разделов Польши произошло усиление Австрии – будущего противника России. Сама же организация этого разделения (Станислав Понятовский, поставленный с протекции Екатерины II польским королём, получил взятку за содействие разделу Речи Посполитой) добавила масла к огню будущих конфликтов на Западной Украине. Во-вторых, «греческий проект» по возрождению Византийской Империи во главе с внебрачным сыном императрицы Алексеем Бобринским – так и не был реализован.

И в-третьих, агрессивная внешняя политика требовала серьезных финансовых и человеческих ресурсов — социальная напряженность в государстве вылилась в пугачёвское восстание, которое было жестоко подавлено.