Кри́мське ха́нство (крим. Qırım Hanlığı, قريم خانلغى), самоназва — Престольний Крим та Половецьке поле (крим. Taht-i Qırım ve Deşt-i Qıpçaq, Та́хт-і Крим вє Де́шт-і Кипча́к[⇨]) — станово-представницька історична держава кримської династії Ґераїв. Існувала у 1441–1783 роках. Займала територію Криму, степів Північного Причорномор'я в межиріччі Дністра і Дону, а також земель північної Кубані. Заснована Хаджі І Ґераєм у 1441 році внаслідок політичного розпаду Золотої Орди. 1478 року, за правління його сина Менґлі І, визнала Османського султана як халіфа мусульман-сунітів. Тримала у васальній залежності кочовиків Ногайської, Буджацької, Єдисанської, Перекопської орд, малих ногаїв Кубані та черкесів Північного Кавказу. У кінці XV та на початку XVI століття, до коронації Івана Грозного[1], вважалася єдиним спадкоємцем Золотої Орди, на підтвердження чого Московія до 1700 року сплачувала данину Кримському ханству.
Зазнала сильних руйнувань під час російсько-османської війни 1735–1739 років. 1774 року здобула повну незалежність як від Туреччини, так і від Росії в результаті чергової поразки Османської імперії від Росії, що було письмово закріплено мирним договором. 1783 року Російська імперія порушила договір та анексувала Кримське ханство у результаті воєнної кампанії Потьомкіна. З великих держав тільки Франція виступила з відкритим протестом проти цього акту[2].
