Во время Второй мировой войны пострадали все страны, где велись боевые действия. Так, что пострадали европейская часть СССР, Польша, Финляндия, Чехословакия, Румыния, Венгрия, Болгария, Югославия, Восточная Германия – как часть восточноевропейского театра войны, а также Западная Германия, Бельгия, Франция, Люксембург и Нидерланды – как часть западноевропейского театра.
Также пострадали Греция, Албания, Италия, Египет, Ливия, Северная Африка – как участники средиземноморского театра войны, Китай, Япония и прочие страны-участники тихоокеанского театра войны.
2.Сколько людей было убито во время войны?Поскольку в войне участвовали 72 государства, что на тот момент составляло 80% всего населения планеты, то убито было много. 40 государств вели военные действия на своей территории – отсюда в войне погибли примерно 60 или 65 миллионов человек, а на фронте из них погибли 27 миллионов человек.
Считается, что в наибольшей степени потери понесли Польша, Германия, Япония и Китай.
3.Какие страны пострадали от войны в 1945?В 1945 году пострадала Германия, Польша и Япония, поскольку Польша как независимое государство больше не существовало, Германия была также разделена, а Япония была первой страной, которая пережила последствия ядерной катастрофы.
4.У каких стран были войны в конце 20-го века?В конце 20 века войны были в Афганистане (с 1979 по 1989 годы), Фолклендская война, Косовская война, Карабахская война, в Греции была гражданская война, а также в Ливане в 1975 году началась гражданская война, Чеченская война, войны в Чехословакии, Югославская война и Южноосетинская война.
Які соціальні проблеми існували на західноукраїнських землях у першій половині XIX ст.? 2. Як розвивався український національний рух на західноукраїнських землях у цей період? 3. Що таке рутенство? Чим була обумовлена його поява?
Початок революційних подій у Східній Галичині. У лютому 1848 р. у Франції спалахнула революція. «Весна народів», як її називали сучасники, швидко поширилася на італійські та німецькі землі, Австрійську імперію. Унаслідок перемоги березневого повстання 1848 р. імператор погодився надати своїм підданим демократичні свободи та оголосив вибори до першого загальноімперського конституційного рейхстагу (нижньої палати загальноімперського парламенту), який мав прийняти нові закони.
У Галичині, коли сюди надійшли повідомлення про віденські події, першими активізувалися поляки. Вони стали вимагати надання широкої автономії Галичині, яку вважали виключно польським краєм, сподіваючись, що з неї розпочнеться відродження польської держави. Щоб залучити на свій бік селянство, вони висунули вимогу скасування панщини. Поляки запропонували лідерам галицьких русинів приєднатися до них. Однак надавати будь-які національно-культурні права русинам вони не збиралися, стверджуючи, що «тут немає Русі, тут є Польща».
13 квітня у Львові поляки створили свій представницький орган — Центральну раду народову, стали формувати окружні польські ради й загони національної гвардії. У відповідь на це галицькі русини 2 травня 1848 р. створили Головну руську раду. Її поява фактично заперечувала наміри поляків виступати від усього населення Галичини.
Революційна хвиля 1848 р. спричинила ліквідацію залишків кріпосницьких відносин на західноукраїнських землях. 18 березня 1848 р., на третій день революції, угорський сейм прийняв закон про скасування панщини й надання у власність селян третини оброблюваної землі. Дія цього закону поширювалася на Закарпаття, що перебувало під владою Угорщини.
У Східній Галичині про скасування панщини й надання селянам права власності на землю, яку вони обробляли, було оголошено 22 квітня. Улітку 1848 р., коли селянські заворушення охопили Буковину, австрійська влада рішенням від 9 серпня поширила на ці землі дію законів, прийнятих стосовно селян Галичини.
Унаслідок аграрної реформи 1848 р. було ліквідовано залишки старих зв’язків між селянами й землевласниками. Панщину було скасовано, селяни стали власниками землі. Відтепер вільний селянин почав відігравати помітну роль у суспільно-політичному житті.
Революція — докорінні зміни в розвитку яких-небудь явищ природи, суспільства виробництва, науці.
Головна руська рада — орган громадського самоврядування українців, утворений 2 травня 1848 р. у Львові на хвилі піднесення революційного руху в східній Галичині.
Діяльність Головної руської ради. Головна руська рада складалася із 30 постійних членів, із яких одну половину становили представники греко-католицького духовенства, другу — світська інтелігенція. Рада поділялася на окремі відділи — політичних прав, шкільництва, селянських справ тощо. Установлювалися зв’язки з українцями Буковини та Закарпаття. Рада організувала власну національну гвардію, а на Підкарпатті для боротьби з угорськими повстанцями — загони народної самооборони й батальйони гірських стрільців. Першим головою Ради було обрано єпископа Григорія Яхимовича (1792—1863).
Єпископ Григорій Яхимович був важливою постаттю в тогочасному українському відродженні краю, за що історики називають його «володарем духовної української держави». Він був священиком церкви Св. Варвари у Відні, де й здобув богословську освіту. Після повернення у Східну Галичину працював ректором і професором львівського університету. Під час революції 1848—1849 рр. був одним з ініціаторів створення Головної руської ради — окремого українського органу місцевого самоврядування, метою діяльності якого була протидія польському впливу в краї. Він був учасником Собору руських вчених, учасником першого загальноімперського рейхстагу від Галичини, де послідовно обстоював права русинської спільноти в краї. із 1848 р. став перемишльським єпископом, а з 1860 р. — львівським митрополитом.
У своїх вимогах Головна руська рада виступала за:
• запровадження української мови в школах та діловодстві краю;
• забезпечення для українців, як і для поляків, рівних можливостей обіймати адміністративні посади;
• можливість призначати на посади в адміністрації краю лише тих чиновників, які володіють українською мовою.
У першому номері заснованої Радою щотижневої газети «Зоря Галицька» від 15 травня 1848 р. містилася відозва до галицьких русинів, де були сформульовані програмові засади її діяльності.
