Навіщо, на вашу думку, заокеанські переселенці повідомляли на батьківщину про своє життя? Стаття:
Зі статті в газеті «Громадський голос» (1896): «Нужда галицька так набридла нашим людям, що і в пекло не бояться йти, щоб лиш втекти з рідного краю... Пішов поголос про Бразилію. В од йому листі від нашого чоловіка знаходимо ось такі звістки про ту країну, яку наші збаламучені люди не раз уважають якимось земним раєм...

"Недавно приїхали люди з Галичини, їх вислано на місце, віддалене на кілька миль від Курітіби, головного міста Парани. У цьому місці, однак, були скелясті гори, а на скелі, розуміється, хліб не родить... З усіх країн Бразилії в одній Парані закладаються рільничі колони; тут емігранти, що одержали землю, мають надію, що, може, хоч онукам їхнім буде ліпше, ніж у Галичині. У кожному іншому місці емігранти стають невільниками панів, що садять великі плантації кави... Емігрантів вважають у Бразилії за худобу; жовніри бразильські б'ють і знущаються з них дуже часто, а захистити їх не можна..."»

З листа українського поселенця в Канаді Тома Малиця (1897): «Там, у Канаді, всі переселенці нещасливі й розкинені далеко один від одного, а оскільки не знають англійської мови, то кожний, хто може, ошукує їх немилосердно. Обіцяні урожайні поля - то болота або піски і такі гроби, що аж страх бере, коли подумаєш, якої потрібно праці, щоб перетворити їх на поле. Тому емігранти в розпуці, бо якщо не мають за що повернутися, а на дорогу треба багато грошей, то можуть себе вважати за пропащих...»

К первому эшелону модернизации принадлежат страны, где модернизация была органичной, вытекала из хода повседневной жизни. В странах второго эшелона модернизации внутренние, в том числе и социокультурные, предпосылки капитализма не моли или не успели сложиться. Из-за слабости или даже отсутствия внутренних предпосылок капитализма модернизации в этих странах оказывались неорганичными. В России модернизация началась после отмены крепостного и поражения в крымской войне. Из-за фактора времени  Россия не задержалась в фазе свободной конкуренции, и, не завершив промышленного переворота, в конце XIX в. приступила к индустриализации.

Объяснение:

Караванная торговля по маршрутам Великого Шелкового пути была связана не только с высокой прибылью, но и с огромным риском. Вот почему купцы стремились заниматься коммерцией не в одиночку, а целыми группами, крупными караванами, состоящими из сотен и тысяч вооруженных людей.

Но ничто не могло защитить купцов от произвола правителей и нападений кочевых племен. Поэтому, опасаясь за свою жизнь, купцы редко проходили Великий шелковый путь из конца в конец. Чаще они меняли свой товар в каком-то из промежуточных торговых городов.

Однако и государства, и кочевники объективно были заинтересованы в сохранении торговых коммуникаций. Правители земель получали доходы от таможенных пошлин, взимаемых в городах вдоль караванных путей. Чтобы не потерять эти доходы, правители стран Азии принимали строгие законы, охранявшие купцов.

Торговля в основном была меновая, деньги служили лишь единицей счета. Купцы оценивали свой товар в определенную сумму и меняли его на другой товар с эквивалентной ценой.
Караваны насчитывали от нескольких десятков до нескольких тысяч вьючных животных.

Вьючных животных обслуживали прислуга и проводники. При караванах часто держали переводчиков (толмачей).

Караванная торговля требовала сложного обслуживания. Поэтому на все отрезке пути в городах и селениях строились караван-сараи. В них имелись худжры для купцов и обслуживающего персонала, помещения для лошадей и верблюдов, мулов и ослов, необходимый фураж и провиант. Иногда в караван-сараях можно было продать или купить оптом товар, узнать коммерческие новости и цены.