За нових умов, що склалися після поразки УНР від більшовицької Росії, ставало очевидним, що доля УНР залежить від зовнішньополітичних чинників. УЦР, розуміючи неможливість подолання більшовицької агресії власними силами, вирішила звернутися по до до Німеччини й Австро-Угорщини, з якими в цей час вела мирні переговори. Вони розпочались у Брест-Литовську після укладеного між більшовицькою Росією та Німеччиною перемир’я. Розуміючи, що країни Четверного союзу програють війну, лідери УЦР усе ж таки змушені були їх вести, позаяк країни Антанти, хоч і визнали УНР, реально не до й. Для участі у переговорах було сформовано делегацію УНР, статус якої визнали учасники переговорного процесу: делегації Центральних держав та більшовицької Росії. Проте Раднарком затягував підписання договору: з одного боку, через важкі умови миру, що запропонували Центральні держави, з іншого — бажав виграти час, щоб захопити столицю Київ і замінити делегацію УЦР делегацією проголошеної у грудні 1917 р. УНР Рад. Однак ці спроби виявилися марними. Голова делегації УНР О. Севрюк ознайомив присутніх із текстом IV Універсалу УЦР і зажадав визнання УНР самостійною державою, яка може укладати міжнародні, договори.
Объяснение:
вот
С завоеванием Индии англичанами изменилось не только политическое, но и экономическое положение страны. В отличие от прежних завоевателей, которые оседали здесь и ассимилировались с местным населением, Англия, вставшая на путь капиталистического развития, рассматривала Индию как арену для извлечения богатств, вывозившихся затем в метрополию. Как ни менялись методы британской эксплуатации Индии, эта страна всегда оставалась для колониальных властей придатком метрополии.
Начавшийся еще в период завоевания вывоз богатств из Индии стал постоянной «экономической выкачкой» (есоnоmic drain), которая обескровливала Индию и превращала ее в нищую страну. Еще в XV в. Афанасий Никитин отмечал нищету индийского народа, но в колониальный период бедность населения стала еще более вопиющей. Первый при англичанах голод в Бенгалии в 1770 г. унес около 10 млн. жизней, и с тех пор голод, сопровождаемый нередко холерой, чумой и прочими бедствиями, стал периодически повторяющимся явлением.
Колониальная Индия не могла провести коренного улучшения своего экономического положения. Вся дальнейшая политическая история страны является историей борьбы за ее освобождение от колониальной зависимости.
