Определите вид перечисленных ниже государств по всем известным вам типологиям: США XVIII в.; Новгородская боярская республика; Древний Рим; СССР после Великой Отечественной войны; Современный Китай.

Давньогрецькі міста Північного Причорномор'я[править]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти к навигацииПерейти к поиску

Шаблон:Античні міста Північного Причорномор'я Шаблон:Українська історія

Файл:0700 Ukraine Antic.png

Давньогрецькі поселення у Північному Причорномор'ї

Давньогрецькі міста Північного Причорномор'я — міста-держави, засновані греками в період VII–V століть до н. е. на узбережжі Чорного моря в межах сучасної території України.

Содержание

1Історія колонізації

2Економіка та суспільство

3Культура давньогрецьких міст Північного Причорномор'я

4Деякі міста

5Наслідки

6Див. також

7Примітки

8Джерела та література

9Посилання

Історія колонізації[править]

Головною причиною давньогрецької колонізації була переважно примусова еміграція частини вільного населення з рабовласницьких полісів самої Греції. Найбільше переселялося сюди греків з Мілета та інших малоазійських грецьких міст. Пізніше відбувалося переселення з деяких острівних міст та з метрополії, зокрема з Афін. Північне Причорномор'я вабило греків своїми хлібними, рибними та іншими багатствами. В розвитку торгівлі була зацікавлена також місцева знать, яка одержувала предмети розкоші, зброю, вино, оливкову олію, тканини, розписну кераміку та інше.

Першими мореплавцями Чорного моря були стародавні критяни. 1975 року біля Каліакри (Болгарія) на археологічних розкопах знайшли кам'яний якір критського корабля, датований XVI століттям до н. е.[1]

Найдавнішим на території України було грецьке поселення на острові Березань, засноване в VII столітті до н. е. Найбільшими грецькими колоніями в Причорномор'ї були Тіра (на місці сучасного Білгорода-Дністровського), Ольвія (біля села Парутиного, на правому березі Бузького лиману), Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії), Херсонес (на території сучасного Севастополя), Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Виникнувши як колонії грецьких міст-метрополій, античні міста невдовзі стали самостійними рабовласницькими містами-державами. Ольвія, Тіра, Херсонес і деякі інші впродовж свого існування були самоврядними містами — полісами. Міста, засновані на узбережжі Керченської протоки, в V ст. до н. е. ввійшли до складу Боспорського царства, яке утворилось 480 р. до н. е.

З початку III ст. н. е. через кризу рабовласницького ладу почався занепад античних міст, а навала гунів (IV ст.) призвела до їхньої загибелі. Проте деякі грецькі міста продовжили своє існування, зокрема Херсонес (Корсунь руських літописів) остаточно був зруйнований 1399 року, а Білгород-Дністровський ЮНЕСКО віднесло до 10 найдавніших міст світу з безперервним існуванням.

Частина населення Херсонеської округи у середньовіччі стала ядром князівства Феодоро у південному Криму, мешкали греки і в генуезьких колоніях на узбережжі. Князівство захопили турки-османи 1475 року, а остаточно православне населення (переважно грецьке) примусово виселили з Криму за наказом Катерини ІІ (1778; пізніше частково повернулося) та за наказом Й.Сталіна у 1944 р.

Родился Иван 25 августа 1530 года в подмосковном селе Коломенское в семье великого князя Василия III Рюриковича и литовской княгини Елены Глинской. Он был старшим сыном у родителей, поэтому стал первым престолонаследником отца, которого должен был сменить по достижению совершеннолетия. Но номинальным царем всея Руси ему пришлось стать в 3-летнем возрасте, так как Василий III серьезно заболел и скончался. Через 5 лет у будущего царя умерла и мать, в результате чего в 8 лет он остался полным сиротой.

Детство юного монарха в обстановке дворцовых переворотов, серьезной борьбы за власть, интриг и насилия, что сформировало у Ивана Грозного жесткий характер. Тогда, считая престолонаследника ничего непонимающим ребенком, попечители не обращали на него никакого внимания, беспощадно убивали его друзей и держали будущего царя в бедности, вплоть до лишения еды и одежды. Это воспитало в нем агрессию и жестокость, которая уже в юные годы проявлялась в желании мучить животных, а в будущем и весь русский народ.

Смерть первого царя всея Руси Ивана Грозного наступила 28 марта 1584 года в Москве. Правитель умер за игрой в шахматы от разрастания остеофитов, которые уже в последние годы сделали его практически неподвижным. Нервные потрясения, нездоровый образ жизни и этот серьезный недуг сделали Ивана Грозного в его 53 года «дряхлым» стариком, что и привело к столь ранней смерти.

Положительные черты характера правителя: сила, властность, твердость, исполнительность;
Негативные черты характеры царя: черезмерное стремление к самодержавию, властолюбие и жестокость.