Клятва Ганнибала — клятва в вечной ненависти к Риму, которую принёс юный Ганнибал Барка своему отцу Гамилькару.
Об этой клятве бежавший из Карфагена Ганнибал в 193 г. до н. э. рассказал царю Антиоху, когда тот заподозрил карфагенянина в связях с римлянами:
Когда, Антиох, я был ещё малым ребёнком, мой отец Гамилькар как-то во время жертвоприношения подвёл меня к алтарю и заставил поклясться, что никогда не буду я другом римского народа. Под знаком этой клятвы я воевал 36 лет, она же изгнала меня из отечества во время мира, она привела беглецом в твой царский дворец, и если ты обманешь мою надежду, я, ведомый все тою же клятвой, разузнавая, где еще есть военные силы, где есть оружие, по всему свету стану искать и найду врагов римлянам. Так что если твоим приближенным любо множить перед тобою мои вины, пусть они поищут для этого другой повод. Я ненавижу римлян и ненавистен им! Свидетелями правдивости моих слов да будут мой отец Гамилькар и боги. Итак, если ты размышляешь о войне с Римом, Ганнибал будет среди первых твоих друзей, но если что-то тебя вынуждает к миру, на это ищи себе другого советчика[1].
Объяснение:
У середині XIV ст., після того, як припинила існування Галицько-Волинська держава, Україна потрапила в політичну орбіту Литви та Польщі. У цей період набули нового змісту політичні процеси, що розпочались на попередніх стадіях історичного розвитку — посилення ролі окремих станів, поява нових державних інституцій. Розвивалися правові засади суспільного життя внаслідок внутрішніх змін і запозичення західноєвропейських правових норм. На історичній арені постали козацтво, православні церковні братства, греко-католицька (уніатська) церква.
В історичній науці сформувались два напрями розгляду політичної історії України в XIV—XVII ст. Згідно з першим, представленим переважно у працях російських істориків, в публікаціях радянської доби, українські та білоруські землі (Південно-Західна Русь) були загарбані Литвою та Польщею; протягом тривалого часу місцеве населення, спираючись на до Московського князівства, вело боротьбу за звільнення, об’єднання в єдину державу. Другий напрям представлений працями польських, литовських, багатьох українських та деяких російських дослідників. Вони розглядають Велике Литовське і Московське князівства як дві рівноправні держави, дві Русі, що розвивались осібно.
