1) Положение граждан определяется размером их прибыли. От него зависит их права и обязанности. В 594 г. до н. э. архонт Солон разделил населения по имущественному признаку на 4 группы:
Самый богатые граждане - пятисотмерники (с годовым доходом 500 медимнов и более), всадники (с доходом более 300 медимнов) т. е. весьма зажиточных граждан. Зевгиты (с доходом от 200 медимнов). Феты (менее 200 медимнов). Представители первых двух групп служили в коннице, всадники составляли тяжеловооруженную пехоту. Феты во время войны служили в легкой пехоте или гребли на кораблях.
Про древний рим можно найти на фото 9
2) В Афинах господствующее положение принадлежало родовой знати. Высшие правительственные должности занимали аристократы. Высшая власть принадлежала ареопага, что состоял из представителей родовой знати, и 9 архонтам - государственным чиновникам.
Тоже на фото. Житель Древнего Рима (я про плебеев щас) мог выбирать народного трибуна, чтобы обратится к нему с о защите и нарушение его прав.
Коренные Также могли принимать участие в народном собрании и занимать высокие должностные места.
3) Вооружение и тактика римского войска в древнейшие времена существенно не отличались от таковых у греков. Однако сила римской военной организации была в ее исключительной гибкости и при : по ходу войн, которые римлянам приходилось вести, они заимствовали сильные черты армий противника и меняли свою тактику в зависимости от конкретных условий.
У 1351 - 1352 роках між Польщею та Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. За перемир'ям 1352 року Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля - під владою Литовської держави. В 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Придніпров'я. У 1355-1356 роках Литовський князь Ольгерд завоював Чернігово-Сіверщину. Влітку 1362 року військо Ольгерда на р. Сині Води розгромило загони кількох татарських ханів. Внаслідок синьо-водської битви до Литовської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля.
Захоплені Литовською державою південно-західні руські землі протягом другої половини XIV ст., перебували у становищі удільних князівств (із залишками місцевої автономії), очолюваних князями - членами литовського великокнязівського роду. Місцеві великі феодали-князі, що здавна мали в цих землях володіння, зберігали їх і надалі, але повинні були коритися владі удільного князя, сплачувати щорічну данину й надавати йому військову до . Удільні князі складали великокнязівську раду.
Подібно до великого князя, удільні князі роздавали землі своїм васалам, скликали місцевих великих феодалів-князів, бояр, вище духовенство на ради для розв'язання політичних питань. Вся ця ієрархія світських і церковних феодалів-землевласників тримала в покорі маси селянства і городян.
Объяснение:
0прочитай і напиши своїми словами можеш скоротити;)
