Жонғар шапқыншылығының тиімді және тиімзіз жағы

История первой банановой республики начинается с введения банана в США в 1870, Лоренцо Доу Бейкером, капитаном Телеграфа шхуны. Он первоначально купил бананы наЯмайке и продал их в Бостоне с 1 000-процентной прибылью. Банан оказался нравящимся американцам как питательный тропический фрукт, который был менее дорогим, чем фрукты, выращенные в местном масштабе в США, таким как яблоки. В 1913, например, двадцать пять центов купили дюжину бананов, но только два яблока. Его популярность среди американцев была также поощрена американскими магнатами железной дороги Генри Мейггсом и его племянником, Незначительным К. Китом, который в 1873 начал устанавливать плантации бананов вдоль железных дорог, которые они построили в Коста-Рике, чтобы произвести еду для их рабочих железной дороги. Этот опыт принудил их признавать потенциальную доходность экспорта бананов для продажи, и они начали экспортировать фрукты в Юго-восточные Соединенные Штаты.

В середине 1870-х, чтобы управлять новым коммерческим сельского хозяйствав странах Центральной Америки, Кит основал Тропическую Торговлю и транспортную компанию: половина того, что позже стало бы United Fruit Company (Chiquita Brands International, созданный в 1899 корпоративным слиянием с Boston Fruit Company и принадлежавший Эндрю Престону). К 1930-м международные политические и экономические напряженные отношения United Fruit Company позволили ему получить контроль над 80 - 90 процентами американской торговли бананом. Тем не менее, несмотря на монополию UFC, в 1924,Vaccaro Brothers основала Standard Fruit Company (Dole Food Company), чтобы экспортировать гондурасские бананы в порт Нового Орлеана в побережье Мексиканского залива США. Фруктовые экспортеры смогли держать США. цены, настолько низкие, потому что банановые компании, через их манипуляцию национальных законов о землепользовании стран производства, смогли дешево купить большие трактаты главной пахотной земли для плантаций бананов в странах Карибского Бассейна,центральноамериканского перешейкаи тропических южноамериканских стран — и, отдав родные народы, безземельные через политикулегалистического лишения права собственности, поэтому смогли нанять их как низкооплачиваемых рабочих.

Кроме того, к концу 19-го века, трех американских транснациональных корпораций — United Fruit Company, Standard Fruit Company и Cuyamel Fruit Company — доминировали над культивированием, сбором урожая и экспортированием бананов, и управляли дорогой, рельсом и инфраструктурой порта Гондураса. В северных прибрежных зонах около Карибского моря гондурасское правительство уступило банановым компаниям 500 гектаров (1 235,52 акров) для каждого километра положенной железной дороги, даже при том, что не было все еще никакой пассажирской или грузовой железной дороги в Тегусигальпу, город столицы. Среди гондурасцев United Fruit Company была известна как El Pulpo(«Осьминог»), потому что его влияние прибыло, чтобы проникать в их общество, управляло транспортной инфраструктурой их страны, и иногда яростно управляло национальной политикой.

Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам'яні храми й ошатні дерев'яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди свoїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам'яток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу.

Джерелами відтворення історії Київської Русі є писемні й речові (археологічні) пам'ятки. Головними писемними джерелами є літописи: "Повість временних літ", Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський та ін. Чимало цінного додають і інші писемні пам'ятки - кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.

Передумови утворення східнослов'янської держави.

Східні слов'яни починаючи з VI-VII ст. розселилися на величезному обширі Східної Європи, утворюючи союзи племен. "Повість временних літ" складена п'ять століть тому, малює грандіозне полотно цього розселення: "Слов'яни прийшли й сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші - древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли поміж Прип'яттю й Двіною і назвалися дреговичами, другі сіли по Двіні й назвалися полочанами, - за річкою, що впадає до Двіни і має назву Полота. Ті ж слов'яни, що сіли біля озера Ільмень, прозвалися своїм ім'ям - словенами... А інші сіли по Десні, і по Семі, і по Сулі й назвалися сіверянами." Цей процес розселення в цілому завершився у VIII-IX ст.

Першим етапом утворення держави у східних слов'ян було утворення протягом VII - першої половини ІХ ст. перед державних утворень - полянського князівства Кия, Дулібо-Волинського союзу та ін. Східнослов'янські союзи племен являли собою виразні етнокультурні спільності, які мали певні локальні особливості. Згодом, породження родоплемінного ладу - великі і малі союзи племен у перебігу розвитку східнослов'янського суспільства поступово переросли в утворення більш високого соціально-політичного рівня - племінні княжіння.

Докорінною причиною утворення держави у східних слов'ян як і у всіх інших народів, було виникнення соціально неоднорідного суспільства, тобто суспільства з приватною власністю, майновою нерівністю, соціальним розшаруванням. Посилення руху населення (в ході торговельних зв'язків, воєн, переміщення сільського населення у міста), наростання соціальної напруженості переросли регулюючі функції роду і вимагали принципово нового регулятора - публічної влади з потужним апаратом примусу, підкріпленим ідеологічною системою. Східні слов'яни перебували на тому рівні соціально економічного розвитку, який створює внутрішні передумови для виникнення держави. Головними їх заняттями були орне землеробство, ремесла, торгівля. Істотно удосконалилися основні сільськогосподарські та переробні знаряддя праці. Удосконалення знарядь праці підвищувало продуктивність праці та врожайність зернових культур. Швидко розвивалася металургія та інші ремесла. Утворилися міста, окремі з яких перетворилися на політичні центри племінних союзів.

Особливістю і додатковим стимулом генезису державності у східних слов'ян була загострена потреба в організації захисту від зовнішньої загрози - в першу чергу з боку хозар, об'єднаних у потужний каганат, а також варягів, Візантії, Польщі.

Формування державного апарату стимулювала також перспектива отримання великих прибутків від великих торговельних шляхів у разі налагодження їх утримання і охорони. Особливо це стосувалося шляху "Із варяг у греки".