Объяснение:
Скоріше за все генуезькі біженці змогли недалеко поширити чуму — весною 1347 р. вона була зафіксована в Константинополі, а звідти поширилася на Балкани і узбережжя Анатолії. Візантійський історик Никифор Григорій[en] у 16-му томі своєї праці «Історія Візантії» так виклав ці події: «Близько цього часу опанувала людей тяжка чумоподібна хвороба, яка, рухаючись від Скіфії і від гирл Дунаю, панувала ще у першу весну. Вона залишалася весь цей рік, проходячи тільки по берегах, і спустошувала як міста, так і села, і наші, і все, які послідовно простягаються до Гада[21] і Стовпів Геркулесових. Наступного року вона відправилася і до островів Егейського моря; потім вразила Родос, також Кіпр і жителів інших островів» Візантійський імператор Іоанн VI Кантакузин також вказував на те, що чума почалася навесні 1347 р. у «країні гіперборейських скіфів» (Таврія) і поширилася на Понт, Фракію, Македонію, Грецію, Італію, острови Середземного моря, Єгипет, Лівію, Юдею, Сирію.
Влітку 1347 р. хвороба дісталася до Єгипту, Сирії і Месопотамії, восени — до Італії (Венеція, П'яченца, Сардинія). Є думки, що саме тоді зрештою допливли до батьківщини генуезці,[22] хоча це викликає значні сумніви. Жителі Генуї (згідно зі свідченями Г. де Мюссе) не пустили корабель зі своїми хворими земляками. Він, начебто, був змушений пристати до Марселя. Дванадцять галер прибило до узбережжя Сицилії. І моровиця поширилася по Європі…
1 листопада 1347 р. спалах чуми відмічений у Марселі. Є легенда, що генуезці цілком не винні, вони по дорозі мовляв усі загинули, а якраз марсельські моряки занесли чуму після того, як в Середземному морі побачили корабель, над яким кружляла величезна кількість птахів. Французи наблизилися до нього і побачили, що весь екіпаж мертвий, а птахи клюють трупи людей, по палубі шастають чорні пацюки. Було також багато дохлих пацюків. Поки моряки допливли до Марселя, багато з них вже захворіли…
У січні 1348 р. «Чорна смерть» дійшла до Авіньйона[23], потім почалося поширення її по теренах Франції. В Авіньйоні смертність була так велика, що не було ніякої можливості ховати небіжчиків у землі. Тоді папа Климент VI освятив річку і урочисто благословив кидати в неї тіла померлих від чуми людей.
До початку 1348 р. чума вже поширилась по Іспанії, де загинули королева Арагону і король Кастилії. До кінця січня чумою були охоплені всі великі порти південної Європи, у Середземному морі плавали кораблі, повні трупів.
во главе диакриев стоял писистрат, который захватил в 560 г до н. э. власть в афинах. в 555 г. он был изгнан, но сумел восстановить власть и правил как тиран до 527 г. до н. э. писистрат сохранил конституцию солона, но встал над ней. он конфисковал земли своих противников – эвпатридов и передал их крестьянам, ввел государственный кредит (проценты были ниже, чем при частных кредитах), институт «разъездных» судей и постоянный подоходный налог – 1/10 урожая. в итоге его преобразований афины стали большим центром средней греции. улучшилась жизнь и среднего сословия, но рост демократических элементов увеличивал настрой против тирании.
писистрат завел в афинах флот (100 кораблей), отряд наемников и создал блестящий двор в своем окружении. всем гражданам обеспечил полную занятость. создал общественный фонд на строительство дорог и т. д. он покровительствовал искусству, привлекал в афины художников, организовывал государственные культовые праздники:
тираны сохраняли видимость демократической системы. в результате заговора аристократии они были свергнуты. власть оказалась в руках одного из участников заговора – клисфена, который пытался проводить политику примирения различных слоев населения аттики. это позволило ему организовать народ в самостоятельную силу и расстроить замыслы других аристократических родов, опиравшихся на иноземцев. клисфен провел ряд важных реформ. прежде всего, он изменил аттическую избирательную систему, которую составляли 4 старые родовые филы и 12 их подразделений – триттий, представлявших на выборах политические единицы
