су́с Христо́с (івр. ישוע або יהשוה, грец. Ἰησοῦς Χριστός, лат. Iesus Christus; 2 до н. е.[1], Віфлеєм — 33, Єрусалим), також відомий як Ісу́с із Назаре́та[2] — єврейський проповідник та релігійний лідер першого століття,[3] засновник і центральна постать християнства, однієї зі світових релігій. Більшість християн вважають його втіленням Сина Божого, Богом і довгоочікуваним Месією про якого пророкували у Старому Заповіті.
До основних джерел інформації про Ісуса належать книги Нового Заповіту, зокрема Євангелія. Більшість дослідників античності погоджуються з тим, що Ісус справді існував, проте тривають дискусії навколо хронології його життя, соціального становища, культурного середовища, історичної достовірності Євангелій та того, наскільки точно вони зображують історичну персону. Ісус із Назарета народився в родині галілейських євреїв, після хрещення Іваном Хрестителем почав власне служіння. Проповідуючи усно, він зібрав навколо себе групу послідовників, котрі називали його «рабином». Ісус дискутував з іншими євреями стосовно питань про те, як найкраще слідувати за Богом, займався зціленням та навчав притчами. За те, що Ісус вступив у конфлікт з єврейськими релігійними елітами, його арештували, передали римській владі та розп'яли на хресті за рішенням префекта Понтія Пілата. Після його смерті послідовники поширили вістки, що він воскрес із мертвих, а громада, яку вони сформували, зрештою стала ранньою церквою.
За християнським віровченням, Ісус був непорочно зачатий від Святого Духа й народився від Діви Марії, дружини теслі Йосипа. Щоб зберегти дитя від переслідувань, сім'я втекла до Єгипту. Повернувшись пізніше в Галілею, Ісус був хрещений Іваном Хрестителем і розпочав проповідувати своє вчення про любов до ближнього, віру в Бога та його Царство Небесне. Згідно з релігійними догматами, Ісус зібрав 12 учнів-апостолів, зцілював хворих і творив дива. Зраджений своїм апостолом Юдою, помер через розп'яття задля спокути гріхів та ння людства, воскрес із мертвих і вознісся на небеса. Новий Заповіт зазначає, що Христос повернеться на Землю наприкінці світу й, відповідно до Нікейського символу віри, буде судити живих та мертвих. Переважна більшість християн вшановують Ісуса як Боголюдину, втілення Сина Божого й другої особи Святої Трійці, меншість конфесій цілком або частково відкидають останній догмат як не біблійний. Народження Христа щорічно святкують 25 грудня (7 січня у деяких східних церквах) на Різдво, розп'яття вшановують у Страсну п'ятницю, а воскресіння — на Великдень.
Ісуса шанують і в нехристиянських релігіях. В ісламі він постає одним з найбільших пророків під іменем Іса ібн Мар'ям, чудотворцем, що народився від діви. Втім, мусульмани заперечують його божественність, не вірять у розп'яття й вознесіння. Прихильники юдаїзму відкидають месіанство Ісуса, стверджуючи, що той не виконав месіанських пророцтв, заперечують його божественність та воскресіння. Образ Ісуса Христа втілений у багатьох творах літератури, образотворчого мистецтва, музики, театру і кіно.
Объяснение:
Леонид Иванович Рогозов
1. В 1961 году советский врач Леонид Рогозов удалил себе воспалившийся аппендикс . Он был единственным врачом на отдаленной исследовательской станции в Антарктиде и благодаря проделанной операции смог выжить.
Когда 27-летний врач Леонид Рогозов был размещен в новой антарктической колонии, он слег с сильными болями и классическими симптомами аппендицита . Он знал, что единственным выходом для него будет операция, но так как из-за метели транспорта не было, и он был единственным врачом на базе, ему пришлось оперировать самому.
Несколько людей ассистировали ему, когда он спокойно и сконцентрировано проводил операцию. Каждые пять Рогозов делал передышки, чтобы оправиться от слабости и головокружения.
Ему потребовалось 1 час и 45 минут, чтобы провести операцию, которую он делал, глядя в отражение в зеркале. Врач восстановился через несколько недель и снова приступил к работе.
Миямото Мусаси ( Не известно отчество )
2. Миямото Мусаси – японский фехтовальщик 17-го века дважды опаздывал на поединки и победил обоих соперников. На свой следующий поединок он решил не опаздывать и пришел раньше, напав из засады на тех, кто устроил ему засаду.
После войны между кланами Тойотоми и Токугава в 1600 году молодой 20-летний юноша Мусаси юноша начал серию дуэлей против школы Ёсиока. Он смог одержать победу над мастером школы Ёсиока Сэйдзиро одним ударом. Сэйдзиро передал руководство школой своему брату Ёсиока Денсичиро, который также вызвал Мусаси на дуэль, но был повержен, оставив 12-летнего Ёсиока Матасичиро в качестве мастера.
Это настолько разозлило семью Ёсиока, что они устроили ему засаду с лучниками, мушкетерами и мечниками. Однако в этот раз Мусаси решил прийти намного раньше назначенного времени и спрятался. Он неожиданно напал на противника и убил его, покончив с семейством Ёсиока.
Рой Бенавидес
3. Мастер-сержант Рой Бенавидес боролся в течение 6 часов, получив 37 колотых ран и разбитую челюсть, а его глаза заплыли от крови. Его объявили мертвым, но когда врач попытался закрыть его в черном мешке, тот плюнул ему в лицо.
В 1965 году Бенавидес подорвался на мине в южном Вьетнаме и был эвакуирован в США, где врачи заявили, что он больше не сможет ходить. Однако после нескольких месяцев упорной практики он начал снова ходить. Несмотря на постоянные боли, сержант вернулся во Вьетнам 2 мая 1968 года, услышав призыв о от захваченной команды спецназа.
Вооружившись одним ножом и сумкой санитара, он отправился на вертолете, чтобы людей. Он отражал нападения и жизни, по меньшей мере, 8 людей, однако самого его уже посчитали мертвым. Его засунули мешок, и, когда врач попытался его застегнуть, Бенавидес плюнул тому в лицо.
Харальд III Суровый
4. Харальд III Суровый — викинг, который вынужден был покинуть свою родную Норвегию и сбежать в Россию, стал элитным гвардейцем в Восточной римской империи и сражался в Ираке. Затем он вернулся в Россию, женился на принцессе и вернулся в Норвегию как король, захватив со своей армией Англию.
Когда Харальду было 15 лет, он со своим братом Олафом сражался в битве за норвежский трон, который он потерял датскому королю Кнуду Великому. Однако они проиграли битву и вынуждены были покинуть страну, проведя 15 лет на Киевской Руси и в Варяжской страже в Византийской империи.
В 1042 году он вернулся из Византии и начал кампанию по возвращению норвежского трона. Он стал союзником Свена II племянника короля Дании, вместе с которым он стал соправителем Норвегии и единственным правителем после смерти Свена. Гаральд безуспешно претендовал на трон Дании до 1064 года и трон Англии в 1066. Его смерть в битве при Стамфорд-Бридже за трон Англии считается концом эры викингов, и он считается последним великим викингом.
