ответ:Після невдалих спроб та рішень Ліги Націй (1919—1946), до якої принципово не приєднувалися Сполучені Штати Америки, в 1945 році була створена Організація Об'єднаних Націй для підтримки міжнародного миру і розвитку співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру. Перші задуми та конкретний план для нової всесвітньої організації було підготовлено під егідою Державного департаменту США у 1939 році. А Франклін Делано Рузвельт тоді вперше ввів поняття «Організація Об'єднаних Націй» як термін для позначення союзних країн. Цей термін був вперше офіційно використаний 1 січня 1942 року, коли 26 держав підписали Декларацію Об'єднаних Націй і зобов'язалися від імені урядів сприяти утворенню системи загальної безпеки та активізації процесу роззброєння[4]. 25 квітня 1945 Конференція ООН зі створення міжнародної організації почала діяти в Сан-Франциско, на якій були представлені 50 урядів і ряд неурядових організацій, що брали участь у розробці Статуту Організації Об'єднаних Націй. Організація Об'єднаних Націй офіційно існує з 24 жовтня 1945 після ратифікації Статуту п'ятьма постійними членами Ради Безпеки — Францією, Республікою Китай, СРСР, Великою Британією та Сполученими Штатами і більшістю — 46 іншими сторонами, що теж підписали цей договір-статут. Перше засідання Генеральної Асамблеї, з 51 країною-учасницею, і Ради Безпеки, відбулося у Центральному залі Вестмінстера в Лондоні в січні 1946
Объяснение:
Достаточно широкую рас получила в Казанском ханстве письменность на основе арабской графики, появившаяся в крае еще в начальный период Волжской Булгарии и явившаяся основой грамоты в Золотой Орде. Обучались, как и прежде, в мектебе и медресе; вероятно существование медресе и высшего типа, например, известное медресе Кол Шарифа. Грамотность была необходима в первую очередь представителям администрации и духовенства, но и среди населения она имела достаточное рас На арабской графике писались официальные документы внешнеполитического характера, деловые бумаги, ярлыки, а также эпитафии, письма, поэмы.
В Казани и на казанской земле была широко известна восточная поэзия. Зачитывались великолепными творениями Рудаки и Фирдоуси, Омара Хайяма и Маади, Низами и Саади, своих ранних поэтов: Баласагуни и Кул Гали, Кутби и Саифа Сараи, Харазми и Рабгузи... В Казанском ханстве появились и новые поэты, среди них: Мухаммед-Амин (он же хан, конец XV - начало XVI веков), Мухаммедъяр, Эмми-Камал, Гариф-бек, Максуди, Кул Шариф (он же известный казанский сеид, национальный герой татарского народа - первая половина XVI века). В Казани было много других придворных и народных поэтов. Вершиной поэтического наследия Казанского ханства является творчество Мухаммедъяра, который в своих поэмах «Тухваи-мардан» («Дар мужей» - 1539 год) и «Нуры-содур» («Свет сердец» - 1542) проповедует доброту и справедливость, верное служение народу:
Смелей твори добро, придет пора,
И ты узнаешь тоже вкус добра...
Кто справедлив и чей язык правдив,
Тот ни на глаз, ни на руку не крив.
В произведениях Мухаммедъяра воспеваются гуманистические идеалы, обращается большое внимание морально-этическим во Красив и певуч язык поэта:
Ярмухамед, есть у тебя язык,
Язык твой - соловей, а мир - цветник.
Кроме письменной литературы, последующее развитие получило и устное народное творчество. Легенды и предания о возникновении Старой и Новой Казани своим происхождением, несомненно, связаны с этим периодом. Литературоведы относят к этому же времени такие произведения эпического характера, как «Алпамыш», «Чура-батыр», «Джик-Мэргэн», «Ханэкэ-Солтан байты» и др. В казанский период получил широкое рас героический эпос «Идегей».
