нужно сделать таблицу по истории!

Наприкінці XVIII ст. було наказано перевести викладання в Київській академії, як і в інших навчальних закладах України, на російську мову, а в церквах читати «голосом, свойственным российскому наречию». У 1782 p. було заборонено дякам-учителям мандрувати, чим багато шкіл позбавились учителів.

Таким чином, царський уряд уже у XVIII ст. послідовно проводив політику удушення української мови й культури, русифікацію України, систематично вживав заходів, щоб «Малую Россию к рукам прибрать». Катерина II писала, що Україну, Ліфляндію і Фінляндію «надлежит легчайшими привести к тому, чтобы они обрусели и перестали глядеть, как волки в лесу».

Одночасно з цим із України в Росію відходило багато вихованців Київської академії, діячів освіти, культури й церкви і проводили там велику культурно-освітню і наукову діяльність. Наприклад, у Слов'яно-греко-латинській академії у Москві, з 1701 по 1762 р, працювало 95 професорів із Київської академії, а із 21 ректора і 25 префектів відповідно 18 і 23 були теж могилянцями. Українські вчені брали участь і в заснуванні Академії наук у Петербурзі та інших науково-культурних закладів. До Росії завозилося багато створених в Україні книжок — книжки для читання, книжки церковні, шкільні підручники, наукові праці, через Україну до Москви йшов європейський одяг, українці переносили шкільну драму й відкривали театри в багатьох російських містах — Казані, Тобольську, Новгороді, Смоленську, заносили українську церковну проповідь, свої співи і т. д. Коротше, мабуть, не було жодної ділянки культури в Росії; на якій би не позначився вплив діячів української культури.

Це́рковь, христианский храм (от греч. Κυριακη (οικια) — «(дом) Господа») — культовое сооружение, предназначенное для собрания христиан, совершения богослужений и религиозных обрядов.

Главный храм города или монастыря обычно называется собором (соборным храмом); кафедральным собором принято называть храм, где находится кафедра правящего епископа (архиерея).

Храмы старались строить на возвышенных местах.[1]

Внутреннее устройство храмов исторических церквей состоит из алтарной части и примыкающего к нему помещения для молящихся. Лютеранские и англиканские храмы принципы устройства внутреннего пространства, а также элементы во внутренней и внешней архитектуре, унаследовали от сохранившихся традиций единой христианской церкви (до раскола 1054 года). В молитвенных домах других протестантских конфессий алтарей нет, как нет и чётких правил по внутренней организации.

Православный или католический храм состоит из нескольких взаимосвязанных частей: см. капелла, крипта, придел.

Существуют также передвижные храмы.