Честно говоря, в Древней Спарте я бы жить не хотела.
В отличие от своих соседей на севере, Афины, Спарта едва ли была культурным центром.
Все-таки Спарта – это место, где люди развивались только как воины, но не как ремесленники и земледельцы.
Объяснение:
Некоторое ремесленничество действительно существовало, но мы не видим ничего с точки зрения философских или научных достижений, как это было в Афинах. Вместо этого спартанская жизнь была основана вокруг военных.
В Спарте был непривлекательный для меня политический строй. Власть удерживалась олигархически, и индивидуальные свободы для несартанцев были строго ограничены, хотя женщины в Древней Спарте могли иметь гораздо лучшие условия, чем женщины, живущие в других частях древнегреческого мира.
Одной из ключевых черт социальной структуры древней Спарты были илоты. Термин имеет два происхождения. Во-первых, это прямо переводится как «пленник», а во-вторых, считается, что оно тесно связано с городом Хелос, граждане которого были превращены в первых илотов в древнеспартанском обществе.
По сути, илоты были рабами. Они были необходимы, потому что спартанским гражданам было запрещено заниматься физическим трудом, а это значит, что им нужен принудительный труд для обработки земли и производства продуктов питания. В обмен на это, илотам было разрешено хранить 50 процентов того, что они производили, им разрешалось вступать в брак, исповедовать свою собственную религию и, в некоторых случаях, иметь свою собственность.
Тем не менее, спартанцы все еще довольно плохо к ним относились. Каждый год спартанцы объявляли «войну» илотам, давая спартанским гражданам право убивать илотов, как они считают нужным. Более того, ожидалось, что илоты отправятся на войну по приказу спартанского руководства, наказание за сопротивление - смерть.
Отдельная история – воспитание мальчиков в каких-то жесточайших условиях. Так что этот полис мне кажется чрезвычайно жестоким и жить бы я там ни за что не хотела.
ответ где?
Объяснение:XVI - перша половина XVIII ст. були важливим етапом розвитку української культури. Продовживши традиції давньоруської культури, українська культура виявилася в важких умовах. Але в народі знайшлися сили, які забезпечили не тільки виживання національної культури, але і подальше її піднесення як самобутньої, з властивими тільки їй рисами
Передумови і труднощі культурного піднесення XVI-XVIII ст. Особливості релігійної ситуації в Україні. Книгодрукування і література. Освіта. Нові галузі науки. Мистецтво
Передумови і труднощі культурного піднесення XVI-XVIII ст. XVI-XVIII ст. - виключно складний і важливий період в житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні у XVI-XVIII ст.
Передусім треба підкреслити, що тоді ще були живі традиції Київської Русі. Найкраще вони збереглися у західноукраїнських землях, менш потерпілих від монголо-татарського нашестя. Крім того, у великому князівстві Литовському культурна спадщина Київської Русі була сприйнята на державному рівні.
У XVI ст. триває стабілізація і пожвавлення економічного життя, зростання міст. Нараховувалося до 20 великих українських міст з населенням понад 10-15 тис. жителів. У Львові, Києві кількість ремісничих спеціальностей досягала 300. Розвитку товарно-грошових відносин сприяло магдебурзьке право (правова система, яка закріплювала самоврядування городян). На Волині і в Галичині все ширше практикувалося будівництво світських споруд не з дерева, а з каменю і цегли, у XV ст. у Львові було побудовано водопровід.
Свою роль відіграв і вплив західноєвропейського Відродження та Реформації. В містах України, як і в ряді інших європейських країн, проживало етнічно різнорідне населення: крім українців - поляки, німці, євреї, вірмени, угорці, греки, що сприяло взаємопроникненню різних культур. У XV ст., коли під ударами Туреччини прийшли до занепаду італійські колонії у Криму, частина генуезьких купців переселилася до Львова і Києва.
З іншого боку, діти українських вельмож навчалися в університетах Праги, Кракова, Болоньї. Варто пригадати імена українського поета XV ст. Павла Русина, професора медицини й астрономії з Дрогобича Юрія Котермака. Гуманістичні настрої та ідеї, європейські художні стилі набували на українському культурному ґрунті нових форм.
Найважливішим чинником, який впливав на розвиток культури в Україні в цей період, була національно-визвольна боротьба українського народу. Утворення Речі Посполитої внаслідок Люблінської унії у 1569 р. призвело до концентрації практично всіх українських земель у єдиних державних кордонах, поставило їх населення у найважчі політичні, соціально-економічні умови.
У зв'язку зі зростанням міст в Європі зріс попит на продукцію сільського господарства, а Іспанія, яка досі була "житницею Європи", не справлялася з цим завданням. Потрібні були нові постачальники, і на цю роль претендувала Польща. Польські феодали захопили землю, закріпачили селян, витискали з України максимум прибутку, але в той же час захистити її від набігів турок і татар виявилися неспроможними. У цих умовах всі культурні процеси перепліталися як з боротьбою проти польського засилля, так і з обороною рубежів від натиску Кримського ханства й Османської Туреччини.
