В чем логика? *
Торт наполеон (кусочек отрезан), горящее бревно и здание...

Подвиги. У нас ассоциируются подвиги с чем-то  героическим, в основном мы видим этих героев по телевизору, в комиксах, книжках и играх. Но никто не задумывается, кто такие настоящие герои и что такое воистину подвиг, да и  люди боятся таковых вопросов, зачастую это связанно с низкой самооценкой. Мы не верим в себя и даже те, кто казалось бы сильные и бесстрашные в глубине своей души - трусы. Такова сущность  человека. Мне кажется, по этому и создана вся эта фантастика с "человеками пауками", "бетмэнами" , "мстителями" и так далее. Все  сделано потому что  людскому обществу нужен был герой, человек, который бы был на  подвиги. Однако, я считаю, что  это сыграло, скорее, менее положительным результатом,  так как благодаря этому люди еще больше  стали боятся совершать благие дела, ведь у них нет супер и прочей ерунды.  Но все это глупости. Подвиги  сегодня совершаются каждый день, те же полицейские, которые раскрывают порой запутанные дела, врачи, которые  бесплатно отдают часы, а то и годы своей жизни, чтобы вылечить пациентов, ученные, которые приближаются к порогу создания лекарств от смертельных болезней... Все эти люди совершили не одну сотню подвигов, просто они об этом и не задумываются, нет у них на то времени. Даже вы, будучи школьником, вполне возможно, уже герой. Как бы это смешно не звучало, но даже перевести бабушку через дорогу  есть подвиг.  Вспомните тех же ветеранов, которые ложились под танки,  отдавали жизни за то, чтобы мы жили и процветали. Эти люди и есть герои, которые совершили огромный подвиг в своей жизни.Однако и я, и ты можем совершить не менее стоящий поступок. "Каковым он будет?" -  Время покажет.  

Характеристика короля Данила Романовича

«Цей князь - пише літописець - був князь добрий, хоробрий і мудрий; збудував багато городів і храмів та прибрав їх ріжними окрасами. Головно ж вславився своїм братолюбям з Васильком. Був другим по Соломоні»…

Український історик Микола Костомарів характеризує Данила словами: «Доля цього князя мала в собі щось трагічного. Досяг він багато такого, чого не досяг ніодин з українських князів, та ще серед такого напруження, що інший не переніс би. Майже вся Україна, весь край заселений українським племенем, опинився під його владою. Але не встигнувши визволитися зпід татарського ярма, Данило не залишив запоруки самостійности своїй державі на майбутнє. У відносинах до своїх західніх сусідів, як взагалі в цілій своїй діяльности, Данило, завсіди відважний, неустрашимий, великодушний і добрий, менше всього був політиком. У всіх його вчинках ми не бачимо ні сліду хитрощів, навіть тих, що їх уживає людина, аби недати себе обдурити. Цей князь був повною протилежністю хитрих князів Московщини, що від батьків переняли політику хитрощів та насильств і звикли не розбіратися в засобах для досягнення мети. Постать Данила так і залишилася благородною, найбільш симпатичною постатю в цілій історії княжої України».

Лицарськість, витривалість, ріжносторонність і рухливість признає Данилові й Михайло Грушевський, що нарівні з Костомаровим, закидує йому брак політичного хисту: «Його дипльоматія була безладна, його політика проти татар короткозора, непевна й доривочна».

Зате Степан Томашівський бачить у Данилі «одну з найіделістичніших постатей української історії: розумний, лицарський, культурний, гуманний, а при тому енергійний. Завдяки цим прикметам він покінчив остаточно з боярською анархією й спровадив громадянство на шлях нормального, громадського розвитку. Невдачі не зменшують його вартости, бо приходилося йому працювати в надзвичайно трудних умовах, куди трудніших, як мав їх його батько»…

В сузірі великих, опікунчих духів княжої України, поруч Святослава Завойовника, Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха й Романа Мстиславича, був король Данило Романович рівнорядною величиною, дарма, що високо трагічною, бо… останньою.