В кінці XVIII і в XIX ст. український народ зазнає найгірших днів царської російської реакції, яка поступово, але рішуче й жорстоко, ліквідує автономність України, касує військо, гетьманат цілий автономний адміністративний устрій. Національний і культурний гніт відбивається в значній мірі й на мистецькому житті та архітектурі
Замість вільної артистичної творчості з’являються нові будови, роблені по шаблонових проектах, надісланих з Петербурга й Москви, не пристосованих не тільки до мистецького смаку українців, а й навіть до підсоння України. Нарешті в 1800 р. виходить наказ російської влади, яким зовсім забороняється будувати церкви українського типу. Замість того від середини XIX ст. з’являються обридливі церкви у псевдо візантійському й ніби "московському" стилі. Но дивлячись на це, українська творчість не вгасає, пристосовує шаблонові проекти до свого смаку й дає ряд нових своєрідних творів.
Як відміна класичності, на початку XIX ст. приходить стиль ампір (із франц. "стиль імперії"), який мав замилування до спокійних монументальних форм римського взірця, широких зовсім гладких стін, округлих колон т. зв. дорійського ордеру, півпольних вікон та ступінчастих низьких і гладких аттиків над колонадою.
Одначе й стиль ампір мусив зробити багато поступок українським будівничим традиціям, особливо в маленьких провінціальних палатах та будиночках, де ґанки, галерейки й мансарди (поверх, що уміщено під самим дахом будови) набирають своєрідних українських рис. Із визначних українських архітекторів цієї доби можемо згадати В. Ярославського в Харкові (будинки в Харкові, на Харківщині й Херсонщині) і А. Меленського в Києві (Контрактовий дім, перебудова бурси, розбудова Подолу 1811 р.).
