Ознакомтесь с текстом и заполните пропуски. Начало индустриализации по времени совпало с пятилеткой развития народного хозяйства СССР. Это был период годов. Индустриализация в Казахстане началась с . Академией наук ССР были организованны комплексные экспедиции по изучению ресурсов Казахстана Изучением минерально- сырьевых ресурсов Центрального Казахстана занимался академик . Изучением Урало -Эмбенского нефтяного района занимался академик . Тщательную разведку месторождений меди в районе Джезказгана занимался казахский инженер-геолог В году началось строительство Туркестано-Сибирской железной дороги. На строительстве Турксиба трудилось почти человек.

​

Перші люди на території сучасної України з'явилися в епоху раннього палеоліту, так звану ашельську добу, понад 900—800 тисяч років тому. Заселення відбувалося з заходу на схід, кількаразовими хвилями, і тривало до 100 тисяч років тому. У середньому палеоліті, у так звану мустьєрську добу, що тривала 100—35 тисяч років тому, територію України займали неандертальці. Антропогенез проходив в умовах періодичних зледенінь: гюнцького, міндельського, ріського і вюрмського, які формували природні зони України: тундру, лісостеп і степ. З кінця 5 до початку 3 тисячоліття до н. е. в Україні тривала доба енеоліту, що позначилась впровадженням мідних знарядь праці. Стала виразнішою господарча спеціалізація природно-кліматичних зон: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі. На XII—X століття до н. е. територія України залишалася розділеною між різними культурними спільнотами. Північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході — прафіноугри; у лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу — північноіранські племена. Близько 1500 років до н. е. на території України з'явилися кочові племена. Одним з них були кіммерійці (IX—VII ст. до н. е.), про яких залишилася згадка у писемних джерелах. Про «уславлених кобилодойців» повідомляє не тільки Гомер в «Одіссеї», а й такі відомі античні автори, як Геродот, Каллімах, Страбон. Ассирійські клинописні джерела згадують про цей народ під назвою «гамірра». Кіммерійці займали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський півострів де вони мали укріплені городища. Їхнім головним заняттям були військові походи. Ці люди одні з перших освоїли технологію виготовлення заліза. Вважається, що кіммерійці є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів. Скіфи, іраномовний народ з Центральної Азії, у VII ст. до н. е. завоювали кіммерійців і витіснили їх з українських степів. У Криму Скіфи мирно асимілювалися з таврами, які жили тут з I тис. до н. е. Таври займалися скотарством, рільництвом та рибальством. Скіфи утворили централізовану державу і контролювали регіон приблизно до 200 року до н. е. Розрізняють скіфів-орачів та скіфів-скотарів, з останніх виділяють царських скіфів, які панували над іншими, збираючи з них данину. У IV ст. до н. е. у скіфів утворюється перше державне об'єднання, відоме під назвою «царство Атея». Скіфи мали досить тісний зв'язок з грецькими колоніями в Північному Причорномор'ї. Скіфів підбили групи кочівників, яких називали Сармати, у III ст. до н. е. Це був союз споріднених племен, які часто ворогували поміж собою. Значну роль у житті сарматів відігравали жінки. Вони займалися скотарством й торгівлею. Досить довго сармати воювали з Римом. Приблизно в VII ст. до н. е. греки почали закладати перші колонії на Північному Причорномор'ї. Серед міст, що їх заснували греки, були: Тіра (в гирлі Дністра), Ольвія (на Південному Бузі), Херсонес (біля сучасного Севастополя), Пантікапей (біля сучасної Керчі), Феодосія. Ці держави були демократичними або аристократичними за устроєм. У цих містах панували рабовласницькі відносини. Головним джерелом постачання рабів був військовий полон, народження від рабині чи купівля на невільничих ринках. Права у полісі мали лише повнолітні чоловіки-греки, уродженці міста. Колонія складалася власне з полісу та сільськогосподарських округів. Міста оснащено водогоном та водостоком, були поширені ремесла й торгівля. Міста карбували власні монети. Боспорська держава (V ст. до н. е. — IV ст. н. е.) займала територію сучасного Керченського та Таманського півострова. До складу царства увійшли такі міста, як Феодосія, Фанагорія, а столицею був Пантікапей. Спершу це був союз полісів, які мали певну автономію, та згодом це об'єднання перетворилося на абсолютну монархію. Економіка цього царства була побудована на сільському господарстві та торгівлі з Афінами, куди вивозили до 5 млн. пудів зерна. У I ст. до н. е. відбулося об'єднання під владою понтійського царя Мітрідата VI більшості Північного Причорномор'я, але він зазнав поразки від римлян. Нащадки давніх греків мешкали у Криму аж до кінця 18 ст., коли за наказом Катерини II їх було насильно переселено у Приазов'я

Тю́ркский кагана́т:  контролировало территории Северо-Восточного Китая (Маньчжурии), Монголии, Алтая, Восточного Туркестана, Западного Туркестана (Средней Азии), Казахстана, Крыма и Северного Кавказа. Каган  — высшее правящее лицо в каганате, военачальник. Первым лицом в государстве после хана был ябгу. Другие высшие титулы в каганате — эльтебер. Судебные функции выполняли буюруки, тарханы.   Все должности были наследственными. Можно на основании этого предположить, что тюркютское общество было аристократическим.  Хозяйство: Основным занятием тюркютов было кочевое скотоводство, а также охота на травоядных животных; тюрки освоили промышленную добычу железа получения железа был сыродутным. Распад: После смерти Тобо-хана в 581 году произошло ослабление Тюркского каганата, основными проявлениями которого стали усиление междоусобных войн, обострение социальных противоречий, наступление Китая на границы Каганата, войны с соседними странами. В 603 году Тюркский каганат распался на Западно-тюркский и Восточно-тюркский каганаты

Объяснение:

Караханское ханство: Государство Караханидов состояло из двух владений - Восточного иЗападного ханств. Территория Восточного ханства включала в себя Жетысу и Восточный ТуРкест&н. Столицей был город Орда (Кара Орда, Куз Орда) близ города Ба- ласагун, а позднее - город Кашгар. К За­падному ханству относился Маверан- нахр. Столицей являлся сначала Узгенд, а затем Самарканд. Общ. строй: Хан — титул правителя.  Илак, тегин — правители уделов. Отличие от других государств — военное управление было отделено от административного. Военно-административная структура строилась по иерархическому принципу.  Икта — право сбора налогов, а его обладателя называли — иктадор. Ханы жаловали своим родственникам и приближённым право на получение с населения района или города налогов, до того взимавшихся в пользу государств. Хоз: занимались оседлым земледелием, садоводством и бахчеводством и полукочевое и полуоседлое скотоводствоРаспад: вследствие ослабления сельджуков начало усиливаться госу­дарство Хорезм. В период правления Мухаммед-шаха Текеша государство Хорезм нанесло ощутимый удар по ка- ракитаям. Следившие за обстановкой правители государства Караханидов поддержали Хорезм. Разгромивший на берегах реки Талас каракитаев Мухам- мед-шах, возвратившись в Самарканд, казнил караханидского хакана. После смерти правителя Западного ханства в 1212 году хорезмский шах Мухаммед окончательно уничтожает государство Караханидов. Тем временем Восточное ханство захва­тывает найманский хан Кучлук.

Таким образом пало государство Караханидов, просущество­вавшее около двух веков.