Альманах «Русалка Дністровая» вийшов друком у 1836 р. В основі альманаху були твори, раніше включені до підготовленої в 1834 р. членами «Руської трійці» збірки «Зоря». Альманах «Зоря» містив народні пісні, твори самих гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Головними ідеями творів були:

засудження іноземних поневолювачів українців та оспівування героїчної визвольної боротьби народу;

уславлення народних ватажків — борців за національне і соціальне визволення народу;

визнання існування єдиного українського народу, який через поневолення імперіями роз'єднаний державними кордонами;

заклик до українських патріотів боротися за об'єднання галицьких русинів і наддніпрянських українців.

Спроби видати альманах «Зоря» наразилися на спротив як австрійських урядовців, так і консервативних кіл греко-католицького духовенства. Видання було заборонено віденською і львівською цензурою.

Шукаючи можливості видання альманаху, члени «Руської трійці» вилучили твори, які своїм змістом найбільше непокоїли цензорів, і змінили його назву на «Русалка Дністровая». Потім Я. Головацький домовився зі своїми друзями, послідовниками ідей слов'янського відродження, про видання альманаху в Пешті (тодішній столиці Угорщини) накладом 1 тис. примірників. Поява «Русалки Дністрової» викликала незадоволення у Відні та Львові. Увесь наклад альманаху було конфісковано й знищено. Урятувати пощастило лише 200 екземплярів.

Поява «Русалки Дністрової» стала ключовою подією не лише в діяльності «Руської трійці», а й усього українського національного руху у Східній Галичині. За словами М. Шашкевича, альманах мав «воскресити в новій силі руську славу, руську власть». Своїм змістом він переконливо засвідчував відмінність галицьких русинів від поляків і росіян, їхню єдність із наддніпрянськими українцями. «Русалка Дністровая» започаткувала нову українську національну літературу на західноукраїнських землях.

Видання альманаху стало своєрідним підсумком діяльності «Руської трійці». Через постійні утиски й переслідування гурток розпався. Альманах «Русалка Дністровая» залишався під забороною до 1848 р.

1. Виступаючи за заборону видання «Русалки Дністрової», представники галицького греко-католицького духовенства стверджували, що «нагадування про сумні історичні події, пов'язані з релігійним і політичним гнобленням, викликали б гіркі почуття...» Директор департаменту львівської поліції, висловлюючи причини відмови в дозволі на публікацію австрійської влади в краї, заявляв: «Досить клопоту нам завдають поляки, а ці шаленці намагаються відродити покладену до гробу русинську націю». Чому, на вашу думку, греко-католицьке духовенство, яке започаткувало українське відродження в краї, виступило проти видання альманаху? Чи можна вбачати у відмові представників австрійської влади одночасне визнання заслуг «Руської трійці»? Чому? 2. Девізом «Русалки Дністрової» автори обрали слова одного з діячів чеського й словацького національного відродження Я. Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки дільні, розцвітає надія». Поясніть, до чого члени «Руської трійці» закликали читачів альманаху. 3. Як ви розумієте слова М. Шашкевича, що призначення альманаху «Русалка Дністровая» «воскресити в новій силі руську славу, руську власть»? 4. У чому, на вашу думку, полягає значення «Русалки Дністрової» для розгортання західноукраїнського національного відродження? 5. Про появу «Русалки Дністрової» І. Франко писав, що вона «була для свого часу явищем наскрізь революційним». Поясніть наведену характеристику, спираючись на матеріал уроку.

Альгамбра в Гранаде
Конечно, в список самых красивых памятников арабской архитектуры в Испании не могла не войти Альгамбра. Гранада оставалась последним городом под властью мусульман. И Альгамбра — последний памятник архитектуры, доставшийся испанцам от арабов.

Королевские крепости Севильи

Большая часть из того, что сохранилось до сегодняшних дней — датируется 1360 гг. Тогда Педро Жестокий построил свой дворец, хотя происхождение полностью мавританское. Несмотря на то, что Педро — христианский король, он нанял мусульманских рабочих, прибывших из Гранады. А за образец приказал взять модель Альгамбры. Украшения дворца, выполненные из древесины, гипса и мозаики — превосходны.

Финно-угры - это этноязыковая общность народов, насчитывающая более 20 миллионов человек. Все финно-угорские народы являются коренными на своих территориях. Предки финно-угров жили в Восточной Европе и на Урале еще со времен неолита (новый каменный век). От Балтийского моря до Западной Сибири, от лесостепей Русской равнины до побережья Северного Ледовитого Океана - исконные земли финно-угорских и близких к ним самодийских народов. В языковом отношении финно-угры делятся на несколько подгрупп. Пермско-финскую подгруппу составляют коми, удмурты и бесермяне. Волжско-финскую группу - мордва (эрзяне и мокшане) и марийцы. К прибалто-финнам относятся: финны, финны-ингерманландцы, эстонцы, сету, квены в Норвегии, загадочная водь, ижорцы, карелы, вепсы и потомки мери. К отдельной угорской группе принадлежат ханты, манси и венгры. Потомки средневековой мещеры и муромы, скорее всего, относятся к волжским финнам. 
Некоторые ученые выделяют особую уральскую расу, переходную между европеоидами и монголоидами. Всем народам финно-угорской группы присущи как европеоидные, так и монголоидные признаки. Обские угры (ханты и манси), часть марийцев, мордвы обладают более выраженными монголоидными чертами. У остальных, этих черт либо поровну, либо европеоидная составляющая доминирует. Но это не свидетельствует в пользу индоевропейского происхождения финно-угров , следует отличать индоевропейские антропологические черты от языковой индоевропейской общности. 
Финно-угорский вопрос - это без сомнения и русский вопрос. Вопрос этнической идентификации великорусского этноса. На всех территориях Русской равнины, где теперь проживают русские, раньше проживали финно-угры . Почти все русские древнейшие сказки, былины и легенды (эпический фольклор - самый древний из всех форм устной народной культуры) были записаны этнографами в конце 19 века в районах проживания карел, вепсов и потомков финно-угорских народов в Архангельской губернии. Большинство памятников древнерусского деревянного зодчества достались нам в наследство из финно-угорских земель. Большая проблема, каков был характер славянской колонизации. Ведь русские сохраняют одну и ту же материальную и духовную традиционную культуру именно с финно-угорскими народами, а не с южными славянами или тюрками. Психологические особенности населения, его национальный характер, особенно на севере, северо-западе и северо-востоке Европейской части России (самой коренной части России) у русских и финно-угров тоже общие. В конце концов, и Московская Русь, и Новгород развивались именно на землях заселенных финно-угорскими племенами чуди, мери и мещеры, а также на мордовских, вепсских, водьско-ижорских, карельских и пермских территориях.Исслкдователями подчеркивался мирный характер славянской колонизации финно-угорских земель. То обстоятельство, что славянское заселение финских земель не сопровождалось крупными вооруженными столкновениями, стало решающим условием постепенной ассимиляции финно-угров и славян друг другом . В те же годы были выявлены топонимические факты, подтверждающие финно-угорское освоенных славянами североевропейских территорий. Финно-угры , не успев создать своей государственности, на стадии выхода из первобытнообщинного состояния и завершения этногенеза, оказались в орбите геополитических интересов более сильных и многочисленных, лучше вооруженных и лучше в военном отношении организованных соседей: германцев, славян, тюрков, и были вовлечены в систему их государственности.Упоминаемые в летописях - вепсы, карелы, коми, «пермь», ижора, водь, частично эсты, саами, мордва, удмурты, «черемисы» (мари), «югра» (ханты и манси), «самоеды» (ненцы) еще со времен Киевской и Новгородской Руси были вовлечены в русло славяно-русской военно-торгово-колонизационной экспансии и складывания русской государственности.