политической науке итальянский фашизм означает синкретическую модель правительства, из которой получены и другие разновидности фашизма — но они не имеют общих культурных и идеологических принципов. В XX векеавторитарно-националистические движения появлялись по всему миру: нацизм в Германии под руководством Гитлера, перонизм в Аргентине под командованием генерала Перона, фалангизм в Испании под главенством Франко, «Железная гвардия» в Румынии, интегрализм в Бразилии, «Аксьон франсез» и «Огненные кресты» во Франции, «Скрещённые стрелы» в Венгрии, австрофашизм Энгельберта Дольфуса в Австрии, этатизм Сёва в Японии, рексизм в Бельгии, усташи в Хорватии, «Национальный союз» в Португалии и многие другие.
До Второй мировой войны фашисты считали, что они имеют общие философские принципы: национальный лидер, однопартийная система, социальный дарвинизм, элитаризм, экспансионизм. Но каждое правительство придерживалось дискретного национального фашизма, например: португальское клерикально-корпоративное Новое государство под руководством Салазара; испанский союз между фалангистами, канцелярскими фашистами во главе с Франко. В 1945 годубольшинство фашистских правительств отмежевалось от нацизма, чтобы разнообразие их национальных фашистских идей не было
Більшість американських діячів часів війни за незалежність вважали невід’ємними права людини на життя, свободу, власність.
Право на життя означає гарантовану державою можливість не побоюватися насильницької смерті.Видатні американські діячі були добре знайомі з історією різних держав, тому їх надзвичайно цікавила республіканська форма правління в Стародавньому Римі. За такого правління повноваження уряду походять від народу. Він обирає керівників, які займають певні посади та чиновників, що їх обслуговують.
Засновники США вважали, що республіка здатна забезпечити передумови для справедливості суспільного блага, свободи та процвітання громадян.
Відповідно до прийнятої Конституції в США встановлювалася сильна центральна (федеральна) влада. Штати могли самостійно розв’язувати внутрішні питання, але фінанси, армія та зовнішня політика перебували в руках федеральної влади. За Конституцією Сполучені Штати Америки ставали федеративною республікою: федеративною — тому що складалися з рівноправних штатів, і республікою — тому що вищі посади в державі були виборними.Вищою законодавчою владою в США був Конгрес, що складався з двох палат: верхньої — сенату й нижньої — палати представників. Депутатів палати представників обирали всі, хто був наділений правом голосу. Сенат був створений на вимогу малонаселених штатів для дотримання рівності між штатами. Від кожного штату до Сенату входило по два сенатори. Сенат затверджував закони, прийняті палатою представників, і міг контролювати її діяльність.
Головою виконавчої влади був президент, який обирався на чотири роки. Президент США мав дуже великі повноваження: керував урядом, армією, міг скасовувати закони, прийняті Конгресом.
Владу Конгресу й президента мала обмежувати вища судова влада — Верховний суд, склад якого формував президент за згодою Конгресу. Через те що суддів призначали довічно, вважалося, що вони можуть виступити і проти президента, і проти Конгресу, якщо ті порушать закон. Верховний суд мав право скасовувати вже затверджені президентом закони.
