4. Напиши обласні центри України на Слобожанщині та Поділлі 5. У якому історико-географічночму регіоні розташоване найглибше охеро в Україні-Світязь​. очень

Відповідь:

Походження терміну має різні гіпотези. Частина дослідників (Олексій Шахматов) ототожнював антів з усім східним слов'янством, інші — з його південною частиною. Деякі вчені вважають, що візантійці називали антами ту частину східних слов'ян, що в IV—VII століттях були об'єднані в міцному міжплемінному союзі, який умовно називають Антський союз.

Слов'янські археологічні культури 7-го століття н. е.

Територія розселення антів охоплювала переважно лісостепову зону Східної Європи. Археологічно анти являють собою пеньківську культуру.

За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром[3]. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході — долини Дунаю[3].

Йордан та візантійські автори II-ї половини VI століття н. е. називали дві групи слов'ян, котрі жили на півдні Європи: склавінів (слов'ян) і антів. Венедами чи венетами Йордан означував не лише слов'ян взагалі, а й їхнє північне угруповання, що тяжіло до Вісли та Балтійського моря. Дехто з українських істориків, зокрема Михайло Грушевський, вважав їх предками українського народу.

Відкидаючи погляди щодо антів, як на пращурів якогось одного народу, чимало дослідників бачили у них основоположників усіх східних слов'ян, втім зокрема чеський славіст Любор Нідерле та російський археолог О. Спіцин вважали антів предками виключно південної групи східних слов'ян. Окремі вчені звужували етнічну спадщину антів лише до східнослов'янських племен межиріччя Дніпра й Дністра — уличів і тиверців. Однак сучасні археологи виявили пам'ятки матеріальної культури антів як на півдні колишнього СРСР, так і за його межами: у Румунії, Болгарії, Чехії, Словаччині, в заселених слов'янами частинах Балканського півострова.

Пеньківська культура в V—VI ст. на тлі інших слов'янських та балтійських культур.

Спільність мови антів зі слов'янськими засвідчують сучасники. Є також імена, які знаходимо переважно в латинізованому або грецизованому вигляді: ант Доброгаст — таксіарх грецького флоту 555 р., ант Всегорд — візантійський полководець, ант Анагаст — начальник фракійських військ 469 р., антські князі Бож і Межамир, анти Келагаст, Хвалибуд та ін.. Подібна традиція складних імен зустрічається в літописах Київської Русі. Лінгвісти стверджують, що анти в V—VII ст. говорили мовою, близькою до розмовної мови Київської Русі, яка вже мала деякі ознаки української[джерело?]. Візантійський історик Прокопій (490—562 рр.) пише, що анти і слов'яни говорили однією мовою:

Пояснення:

Жанна захищалася з рідкісною мужністю й винахідливістю, але 2 травня 1431 роки їй було пред’явлено звинувачення в чаклунстві (звинувачення в єресі відпали) і було запропоновано відректися від віри в «голосі» і від носіння чоловічого одягу. Під страхом смерті вона погодилася на зречення і 28 травня була засуджена до довічного ув’язнення. Однак у в’язниці їй підкинули чоловічий одяг, що означало рецидив злочину і автоматично вело до смерті. Незважаючи на явну провокацію, Жанна заявила, що одягла чоловічий одяг добровільно, що бере зречення назад і шкодує про нього. Два дні потому — 30 травня 1431 року її заживо спалили на ринковій площі Руана. За свідченням очевидця, секретар англійського короля, «повернувся після страти Жанни, стогнучи, і плакав про те, що він бачив там, кажучи: «Ми всі загинули, бо спалили людину добру і святу»». Процес реабілітації Жанни було розпочато в 1455 році на прохання її матері. В ході процесу були заслухані 115 свідків, і нарешті, 7 липня 1456 року в присутності папського легата Жанну реабілітували. При цьому беатифікована вона була тільки в 1909 році, а канонізована — в 1920.

Д