В то самое время, когда на небосклоне дворянства Речи Посполитой ярко засияла звезда удачи, закатилась звезда крестьянина. Для шляхтича, дорвавшегося до немыслимых богатств и абсолютной власти, крестьянин — это прежде всего дешевая рабочая сила. Полностью контролируя политическую систему Речи Посполитой, шляхта могла как угодно ужесточать свои «законные» требования к крестьянству.
Еще в начале XV в., например, в Галичине все обязанности крестьянской общины (дворища) перед землевладельцем-феодалом по сути сводились к требованию выставлять ежегодно двух-трех членов общины для отработки на панщине в течение не более 14 дней. А вот к началу XVI в. уже каждый взрослый член дворища должен был работать в имении шляхтича два дня в неделю. Это было зафиксировано в так называемой «Уставе на волоки», принятой в 1557 г. в Великом княжестве Литовском (первоначальная цель «Уставы» состояла во введении единой землемерческой системы, но постепенно она превратилась в средство увеличения отработочной ренты). Впрочем, и это был еще не предел: со временем крестьян вынуждают работать на панщине и по три-четыре дня в неделю, а иногда и больше. Ясно, что за те несколько дней, что оставались на обработку собственной земли, крестьянин вряд ли мог выручить какую-либо прибыль от повышения цен на продовольствие. На деле он едва сводил концы с концами, с тоской вспоминая о прежних временах, которые теперь казались и сытыми, и вольными.
Чтобы легче было эксплуатировать крестьян, шляхта старалась любым избавиться от традиционных форм сельского самоуправления. Действуя то силой, то подкупом, шляхта выводила из игры старост, солтысов и прочих носителей традиционных крестьянских «прав» — «молдавского» и «немецкого», Отныне признавалось лишь одно — «польское» — право, т. е. прямое подчинение крестьянина феодалу. Еще в 1457 г. шляхтич получил право самостоятельно чинить суд и расправу над своими крестьянами, и с той поры его господство в деревне становится полным и беспрекословным. Трудно назвать ту область личной жизни крестьянина, которой бы ни касался помещик. Некоторые землевладельцы доходили до того, что требовали с крестьян плату за разрешение жениться или насильно вынуждали жителей своих сел пользоваться услугами господских мельниц и корчем (то и другое шляхтичи часто сдавали в аренду евреям). Наконец, с появлением «Уставы на волоки» и та земля, на которой жил и которую обрабатывал крестьянин со всей юридической ясностью объявлялась не крестьянской, а помещичьей.
ответ:ОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА
Упродовж другої половини XIV—XV ст. на етнічних українських землях помітно прискорилися процеси формування суспільної структури. Чіткіше виявлялися відмінності між суспільними верствами і групами, наповнювалися новим змістом їхні права та обов'язки. У різних регіонах соціальна структура мала свої особливості. Це пояснювалося різними формами суспільного й економічного розвитку країн, до складу яких входили українські землі.
Панівне становище займали князі й боярсько-рицарськиіі люд. Із середини XV ст. останніх починають називати шляхтичами. Отримуючи нові пільги і привілеї (особливо у складі Польщі), вони все більше відокремлювалися й віддалялися від решти в населення. Привілейоване становище займало у суспільстві й духовенство, помітно зростала його чисельність, визначалися права і привілеї. Найчисельнішою верствою залишалося селянство. З розвитком міст збільшувалася чисельність міщан. Наприкінці XV ст. зароджується новий суспільний стан - козацтво, якому в майбутньому судилося відіграти надзвичайно важливу роль в історії України. Перші достовірні згадки про козаків зафіксовані у джерелах наприкінці XV ст.
У другій половині XIV—XV ст. прискорюється становлення основних верств українського середньовічного суспільства.
ОСНОВНІ ГРУПИ ПАНІВНОГО СТАНУ ТА IX ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ
Відмінності у політичному и соціальному розвитку країн, до складу яких потрапили українські землі, позначилися на становищі панівної верстви. Так, у Литві більшість знаті отримувала право на володіння землею лише за умови виконання певних обов'язків (насамперед військового) перед державою, тому воно не було спадковим. Водночас існувало й отчипне (спадкове) землеволодіння.
Верхівку панівного стану утворювала титулована знать - нащадки князів Рюриковичів і Гедиміновичів, котрі становили замкнуту групу, потрапити до якої не можна було ні завдяки багатству, ні шляхом обіймання найвищих посад. Особливо міцними були їхні позиції у Волині. З часом формується поділ княжих родів на «княжат головних» (Острозькі, Заславські, Сангушки й ін.)та «княжат-повітників». Перші з них не підлягали місцевій адміністрації, брали участь у засіданнях великокнязівської ради, їхні збройні загони виступали окремими підрозділами з родовими гербами. Щоденне життя князів проходило у вирішенні різноманітних питань політичного характеру, взаємин з місцевою владою, збереження й примноження власних володінь, утримання двору, розв'язання конфліктних ситуацій.
«Сходинку» нижче займали лами, які відрізнялися від інших груп шляхти давністю роду, отчинним характером землеволодіння й певними правами. Будучи багатими землевласниками, вони жили у розкоші, мали слуг. Щоденно клопоталися про власне господарство, влаштовували банкети, полювання тощо. Середній шляхти складався з основної маси боярсько-рицарського люду, котрі відбували військову повинність, прагнули розширити право на землю й позбавитися залежності від князів і панів. їхні будні проходили у виконанні різних доручень, військових виправ, в облаштуванні домівки, веденні господарства, а також час від часу в розвагах. Найнижчий складали дрібні шляхтичі-службовці, котрі виконували різні повинності, та «панцерні слуги», що відбували військову службу. їхнє життя мало чим відрізнялося від життя заможних селян, адже часто доводилося самим обробляти власну землю.
Інакше формувався панівний стан у Галичині й Західному Поділлі. Відмінність полягала насамперед у тому, що князів тут майже не було і вони не становили окремої групи. Бояри-рицарі до середини XV ст. перебували на становищі особистих слуг короля. Вони повинні були жити у власних селах, нести кінну службу на користь короля, не мали права без його дозволу продавати чи дарувати свою землю, змушені були займатися ремонтом замків, сплачувати окремі податки. Тим часом польська шляхта ще наприкінці XIV ст. домоглася від короля ви-знання права приватної власності на свої земельні володіння, звільнення від сплати податків і виконання повинностей, на власне самоврядування й виборне судочинство. І лише у 1434-1447 рр. українські бояри-рицарі урівнялись у правах з польською шляхтою, що прискорило процес їх перетворення на соціальну верству й змінило б щоденного життя. Воно стало спокійнішим, незалежним ні від кого, проходило у турботах за власний маєток, у розв'язанні проблем шляхетської спільноти у повіті й воєводстві, різноманітних розвагах тощо.
Попри наявні відмінності у становищі різних соціальних груп знаті вони являли собою єдиний панівний стан.
Князь Костянтин Острозький
Наймогутнішим князі всі,ким родом наприкінці XV - у першій половині XVI ст. був рід Острозьких, котрих не без підстав називали «некоронованими королями Русі». З-поміж них своїми здібностями та впливом вирізнявся Костянтин Іванович Острозький
Объяснение:
