Високе відродження північне відродження гуманізм бароко

Знаменитое сражение в 1380 г. войска московского князя дмитрия и его союзников с одной стороны против полчищ татаро-монгольского хана мамая и его союзников – с другой получило название куликовской битвы. краткая предыстория куликовской битвы такова: отношения князя дмитрия ивановича и мамая начали обостряться еще в 1371 году, когда последний дал ярлык на великое владимирское княжение михаилу александровичу тверскому, а московский князь тому воспротивился и не пустил ордынского ставленника во владимир. а спустя несколько лет, 11 августа 1378 года войска дмитрия ивановича нанесли сокрушительное поражение монголо-татарскому войску под предводительством мурзы бегича в битве на реке воже. потом князь отказался от повышения уплачиваемой золотой орде дани и мамай собрал новое большое войско и двинул его в сторону москвы. перед выступлением в поход дмитрий иванович побывал у святого преподобного сергия радонежского, который благословил князя и все войско на битву с иноземцами. мамай же надеялся соединиться со своими союзниками: олегом рязанским и литовским князем ягайло, но не успел: московский правитель, вопреки ожиданиям, 26 августа переправился через оку, а позднее перешел на южный берег дона. численность войск перед куликовской битвой оценивается от 40 до 70 тысяч человек, монголо-татарских – 100-150 тысяч человек. большую москвичам оказали псков, переяславль-залесский, новгород, брянск, смоленск и другие города, правители которых прислали князю дмитрию войска. битва состоялась на южном берегу дона, на куликовом поле 8 сентября 1380 года. после нескольких стычек передовых отрядов перед войсками выехали от татарского войска – челубей, а от – инок пересвет, и состоялся поединок, в котором они оба погибли. после это началось основное сражение. полки шли в бой под красным знаменем с золотым изображением иисуса христа. кратко говоря, куликовская битва закончилась победой войск во многом военной хитрости: в расположенной рядом с полем боя дубраве спрятался засадный полк под командованием князя владимира андреевича серпуховского и дмитрия михайловича боброка-волынского. мамай основные усилия сосредоточил на левом фланге, несли потери, отступали и, казалось, что победа близка. но в это самое время в куликовскую битву вступил засадный полк и ударил в тыл ничего не подозревающим монголо-татарам. этот маневр оказался решающим: войска хана золотой орды были разгромлены и обратились в бегство. потери сил в куликовской битве составили порядка 20 тысяч человек, войска мамая погибли почти полностью. сам князь дмитрий, впоследствии прозванный донским, поменялся конем и доспехами с московским боярином михаилом андреевичем бренком и принимал в сражении активное участие. боярин в битве погиб, а сбитого с коня князя нашли под срубленной березой без сознания. это сражение имело большое значение для дальнейшего хода . кратко говоря, куликовская битва, хотя и не освободила русь от монголо-татарского ига, но создала предпосылки для того, чтобы это произошло в будущем. кроме того, победа над мамаем значительно усилила московское княжество.

Посилення впливу Польщі на Литовське князівство після Кревської унії викликало невдоволення в Україні і Білорусі. З цього скористався Вітовт (двоюрідний брат Ягайла), який, підтриманий литовськими феодалами та руськими удільними князями, підняв повстання у 1392 р. і король змушений був визнати владу Вітовта над Великим князівством, а його — довічним правителем литовських князів.

За Вітовта Литва зберігала власну незалежність.

Щоб зміцнити свою владу, Вітовт провів низку реформ.

1. Розпочав боротьбу з удільними князями, усунув найвпливовіших і замінив їх своїми намісниками. Було ліквідовано Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське князівства. Так українські землі втрачали свою колишню автономію,

2. Збудував фортеці в Барі, Брацлаві, Звенигородці, Черкасах.

3. Розширив межі держави і його володіння сягали Чорного моря на півдні, верхів’їв Самари і Дінця - на південному сході.

4. Сприяв поширенню торгівлі, розвитку ремесла.

5. Прагнув заручитися міжнародною підтримкою. Для цього одружив свою дочку Софію з великим князем московським Василієм 1399 р. Литовське військо зазнало поразки від татар на р. Ворсклі. Загинули десятки князів.

1410 р. Зріс авторитет Вітовта після Грюнвальдської битви, яка була складником “Великої війни” (1409 — 1411 pp.) Польщі і Литви проти Тевтонського ордену. Під знаменами хрестоносців виступили представники 22 країн феодально-католицької Європи (80 тис. осіб), на боці Польщі і Литви — союзне військо (100 тис. осіб), у складі якого були і полки з українських земель. Вони розгромили хрестоносців (18 тис. осіб було вбито, 14 тис. - потрапило в полон, загинув великий магістр ордену Ульріх фон Юнгінген).

Перемога союзницьких військ під Грюнвальдом:

• зупинила просування хрестоносців на Схід;

• врятувала слов’янські народи від німецького поневолення;

• завдала Тевтонському ордену смертельного удару, після якого він не зміг відновити свою колишню військову могутність;

• значно зміцнила позиції Великого князівства Литовською;

• Тевтонський орден поступово почав зникати з історичної арени.

Наслідком цієї битви було укладення Городельської унії (1413 р.).

Городельська унія

(1413р.)

(угода між польським королем Ягайлом та великим князем литовським Вітовтом)

1. Визнано право на існування самостійного Великого князівства Литовського, але вплив Польщі зберігався.

2. Вітовту було надано право довічного правителя Великого князівства Литовського під зверхністю польського короля.

3. Литовці-католики отримали такі самі права, як і польська шляхта, діставши можливість брати участь у великокнязівській раді.

4. Литовські феодали-католики на противагу православним отримали право повністю розпоряджатися своїми земельними володіннями, обіймати державні посади.

5. Участь православних у державному управлінні обмежувалася.

6. У Литві було введено польський адміністративний подія, зростав вплив католицької церкви.

Наслідки Городельської унії:

• розширилася сфера впливу католицизму і зріс вплив католицької церкви;

• українські землі роздавали католицькій церкві;

• у Луцьку та Кам’янці-Подільському було засновано єпископські кафедри;

• унія внесла розбрат між:

— православними і католицькими феодалами;

— православними народними масами й окатоличеною знаттю Великого князівства Литовського і тому:

— внесла розкол на українських землях;

— вела до посилення соціального, національного та релігійного гніту;

• унія сприяла активізації руху опору проти польських феодалів у Литві.

1429 р. У Луцьку Вітовт скликав з’їзд, на якому повинен був коронуватися королівською короною. Але коронування не відбулося, бо поляки, що не хотіли зростання ролі Великого князівства Литовського та перетворення його на королівство, перехопили корону й порубали її на частини. Вітовт у 1430 році раптово помер.

Висновки

1. За майже 40 років правління Вітовт утворив державу з міцною владою Великого князя і поклав край пануванню удільних князів.

2. Вітовт залишив українським землям їхню автономію, призначаючи замість князів своїх намісників і воєвод.

3. Цю автономію він гарантував особливими грамотами, в яких підтверджувалися права церкви і духовенства, особисті права населення, його самоуправління й місцевий суд, регулювалися фінансові справи.

4. Суд був зосереджений у руках воєвод і намісників, на яких можна було скаржитися самому князеві. Гарантувалася безпека особи, карати можна було лише за рішенням суду.

5. Проте релігійна політика Вітовта і поширення польських впливів після 1413 р. спричинили невдоволення населення.

Объяснение: