Используя содержание текста, приведите 3 аргумента в пользу вклада А. Байтурсынова в казахскую письменность и общественно-политическую жизнь. Делают свои собственные выводы. Вклад в казахскую письменность и основы языка / Вклад общественно-политическую жизнь

Верса́льский ми́рный догово́р — договор, подписанный 28 июня 1919 года вВерсальском дворце во Франции, официально завершивший Первую мировую войну 1914—1918 годов. После длительных секретных совещаний условия договора были выработаны на Парижской мирной конференции 1919—1920 годов и мирный договор был подписан между представителями с одной стороны стран-победительниц: Соединённых Штатов Америки, Британской империи, Франции, Италии и Японии, а также Бельгией, Боливией, Бразилией, Кубой, Эквадором, Грецией,Гватемалой, Гаити, Хиджазом, Гондурасом, Либерией, Никарагуа,Панамой, Перу, Польшей, Португалией, Румынией, Королевством Сербов, Хорватов и Словенцев, Сиамом, Чехословакией, Уругваем и капитулировавшей Германией — с другой. Мирные договоры между странами Антанты и другими государствами, воевавшими на фронтах Первой мировой войны на стороне Германии, были подписаны позже: сАвстрией (Сен-Жерменский договор (1919)) — 10 сентября 1919 года, сБолгарией (Нёйиский договор) — 27 ноября 1919 года, Венгрией(Трианонский договор) — 4 июня 1920 года, Османской империей(Севрский мирный договор) — 10 августа 1920 года[1]. Позже Севрский мирный договор 1920 года заменил Лозаннский мирный договор 1923 года — один из основных итоговых документов Лозаннской конференции 1922—1923, подписанных 24 июля 1923 года Великобританией, Францией,Италией, Японией, Грецией, Румынией, Королевством Сербов, Хорватов и Словенцев, с одной стороны, и Турцией — с другой. Действие Версальского мирного договора вступило в силу 10 января 1920 года, после ратификации его Германией и четырьмя главными союзными державами — Великобританией, Францией, Италией и Японией. Среди стран, подписавших мирный договор, три государства — США, Хиджаз и Эквадор — впоследствии отказались его ратифицировать. В связи с нежеланием США связывать себя участием в Лиге Наций, в которой на тот момент преобладало влияние Великобритании и Франции и уставкоторой был составной частью

Версальского мирного договора, Сенат США отказался ратифицировать данный мирный договор. Позже, в августе 1921 года, дипломаты США заключили с Германией особый договор, практически идентичный Версальскому мирному договору, однако не содержавший статей, касающихся Лиги Наций[2].

Розпочинаючи з другої половини ХІХ ст. Іран вступив у новий період своєї історії, пов'язаний із проникненням іноземних держав та поступовою руйнацією традиційної структури держави Каджарів. Під впливом зовнішнього тиску в Ірані дозрівали передумови для трансформації усталеної політичної та соціально-економічної системи.

Метою пропонованої лекції є висвітлення причин та наслідків перетворення Ірану в напівколонію, з’ясування особливостей розвитку капіталізму в країні та виокремлення причин і результатів революції 1905-1907 років.

Щоб з’ясувати причини перетворення Ірану в напівколонію потрібно пригадати, що з 1796 року країна знаходилася під владою знаті напівкочового племені Каджарів. На середину ХІХ ст. Іран залишався відсталою, аграрною країною, у якій панували феодальні, а серед кочових племен – напівфеодальні, напівпатріархальні відносини. Соціально-економічна відсталість Ірану була наслідком перманентних чужоземних завоювань та внутрішніх міжфеодальних війн. Внутрішньополітична ситуація ускладнювалася тим, що Іран був багатоетнічною державою, у якій роль державної релігії відігравав іслам у формі шиїзму.

На середину ХІХ ст. внутрішнє становище Ірану значно погіршилося. Причинами цього були: по-перше, феодальний сепаратизм. Правителі багатьох областей, особливо на окраїнах, були майже незалежними князьками (хани Харасану, Курдістану, Керману); по-друге, між ними загострилася боротьба за «прикордонні території»; по-третє, вони часто виступали проти шаха (не виконували обов’язків, не оплачували визначену суму податків, відмовлялися брати участь у військових діях держави; по-четверте, держава не витримувала величезних витрат на розкіш двору шаха і дворів ханів; по-п’яте, катастрофічне погіршення матеріального становища переважної більшості населення, внаслідок чого зростає кількість повстань селян, ремісників, дрібних торговців і міської бідноти.

Важливо те, що для посилення проникнення іноземних держав в Іран на середину ХІХ ст. вже існувала відповідна правова основа.

Перераховані договори відіграли важливу роль у поступовому проникненні іноземного капіталу в Іран. На середину ХІХ ст. дуже виріс довіз в Іран європейських текстильних товарів, головне англійських. Якщо в 1833 р. в Тавріз, який був тоді торговим центром Ірану, було привезено європейських товарів на 15 млн. крб., то в 1836 р. – вже на 40 млн. крб. Прикметно, що після 1837 р. ці торгові операції здійснюють європейські торгові фірми. В результаті конкуренції індійського, грецького, і турецького шовку скоротився вивіз шовку в Європу і іранських бавовняних тканин у прикаспійській області Росії. На внутрішньому ринку вироби і тканини – продукція домашньої промисловості і мануфактури – не витримували конкуренції привізних товарів фабричного виробництва. Мануфактури, домашня промисловість і ремесла Ірану занепадали. Проникнення іноземного капіталу згубно впливало на всі сторони суспільно-економічного життя країни. Посилився ріст товарно- грошових відносин та приватизаційні процеси в економіці Ірану. Отже, Іран все більше ставав об’єктом торгової експансії європейських держав, поступово перетворившись для них у ринок збуту.

Контакти з колоніальними державами мали для іранського суспільства не лише негативні, а й позитивні наслідки. Залучення Ірану до світового ринку привело до посилення розвитку товарного землеробства, особливо в останні десятиліття ХІХ століття. У деяких регіонах почали переважати посіви експортних технічних культур (бавовник, клещевина, опіум, тютюн).Упродовж ХІХ ст. зовнішня торгівля у постійних цінах зросла у 8 разів. По вартості імпорт країни у 1830 р. складав 2 млн. фунтів стерлінгів, а в 1900 р. – понад 5 млн. фунтів стерлінгів. Іранський експорт (бавовник-сирець, шовк, пшениця, рис, тютюн, оброблена шкіра, килими) за той самий період з 2 млн. ф. ст. по вартості збільшився до 3,8 млн. ф. ст. Під впливом Англії і Росії іранське шахство заборонило работоргівлю в районі Перської затоки і на південно-східному узбережжі Каспійського моря.

Отже, Іран ще на початку ХІХ ст. потрапив у сферу інтересів європейських держав, які досягли політичних і економічних переваг на Близькому і Середньому Сході. Наприкінці століття експансія колоніальних держав передовсім Англії і царської Росії, у цьому регіоні значно посилилася. Об’єктивно це суперництво давало Ірану можливість зберегти свою державну і формальну незалежність, що не завадило, однак, його перетворенню в останній чверті ХІХ – на початку ХХ ст. у напівколонію.