Передумовою до Реформації була криза папства у 14–15 ст. — західна схизма. Рух із церковного поступово переростав у суспільний через невтілені надії на церковну реформу після рішень Констанцького собору 1414–1418 років (папа Мартин V) і особливо Базельсько-Флорентійського собору 1431–1449 років (папа Євгеній IV), а також віденського конкордату 1448 року щодо Німеччини між римсько-німецьким кайзером Фрідріхом ІІІ і папою Миколаєм V.
Безпосереднім початком Реформації вважають поширення Лютером персональних листів-звернень, в яких він доводив, що ння та Божа милість досягаються завдяки вірі, а не сповіді в гріхах. Загальним суспільним поштовхом стала публікація латинською 25 жовтня 1517 року в місті Віттенберзі заклику до теологічної дискусії у вигляді 95 тез, в яких йшлося про гріх та кару, і особливо критикувалась торгівля індульгенціями
