Формування яничарів — у «кращі часи», у ХVІ столітті, їхня кількість сягала 80, ба навіть 100 тисяч бійців), вони виконували різноманітні функції: по-перше, були головною ударною силою султанської армії під час грандіозних завойовницьких походів теренами Східної та Південної Європи (України зокрема), Балканів, Середземноморських країн, згодом — Угорщини, Австрії, держав Сходу (Іран, Ірак, Палестина), Кавказу (Вірменія, Грузія)... Ось тут і жорстокість, і шаленство, і звитяга, і бойовий хист яничарів (вони починали як стрільці-лучники, але вже на початку ХVI століття непогано навчилися володіти вогнепальною зброєю) проявилися повною мірою. По-друге, були особистими охоронцями султана та членів його родини, а також вартовими, поліцейськими та пожежниками. І, по-третє, за необхідності (якщо володар Османської імперії віддавав такий наказ) здійснювали каральні функції.
Варто сказати про історію формування та порядок комплектації й поповнення яничарських з’єднань. Яничарську піхоту, виходячи з необхідності реорганізації війська Османської імперії, було створено султаном Мурадом І в 1365 році. Це військо дуже суттєво сприяло успіхові агресивних військових акцій новопосталої султанської Турецької держави у ХІV—XVстоліттях; так, без яничарів, які вперто, з наполегливістю фанатиків, штурмували потужні захисні стіни Константинополя, навряд чи було можливим захопити це велике місто у травні 1453 року.
