В данном реферате мы рассмотрим тему "Судьба Петровских реформ в эпоху дворцовых переворотов". По мнению большинства историков, причинами дворцовых переворотов являются следующие: - отойдя от национальной политической традиции, согласно которой престол переходил лишь к прямым наследникам царя, Петр сам подготовил кризис власти (не осуществив указ о 1722 г. о наследовании престола, не назначив себе наследника); - на Российский престол после смерти Петра претендовало большое количество прямых и косвенных наследников; - во всей своей полноте проявились существовавшие корпоративные интересы дворянства и родовой знати. Говоря об эпохе дворцовых переворотов, следует подчеркнуть что они не являлись государственными, т.е. преследовали цели радикальных изменений политической власти и государственного устройства(исключением явились события 1730 г.) При анализе эпохи дворцовых переворотов важно обратить внимание на следующие моменты. Во-первых, инициаторами переворотов выступали различные дворцовые группировки, стремившиеся возвести на престол своего ставленника. Во-вторых, важнейшим следствием переворотов явилось усиление экономических и политических позиций дворянства. В-третьих, движущей силой переворотов была гвардия Действительно именно гвардия в рассматриваемый период решила вопрос о том , кому быть на престоле. Можно говорить об особой политической роли гвардии в истории России, которую она играла вплоть до событий декабря 1825 г. на Сенатской площади. В целом, наиболее правильно было бы оценивать время дворцовых переворотов как период развития дворянской империи от петровских образований до новой крупной модернизации страны при Екатерине 2. Во второй четверти - середине 18 века не было крупных реформ (более того, по мнению некоторых ученых, период до правления Елизаветы Петровны оценивается как период контрреформ). 2. Правление Екатерины 1 (1725-1727) В Российской истории были периоды, когда при отсутствии прямых наследников вопрос о том, кому занять престол, решался Земскими со
Троянська війна почалась в 1194 році до н.е. коли син троянського царя Паріс спокусив дружину спартансько царя Менелая Єлену, котра разом із царськими скарбами втекла до столиці тевкрів у Малу Азію. Ображений Менелай за до свого брата, могутнього царя Мікен Агамемнона, зібрав стотисячне військо, яке військо на 1186 кораблях переправилось через Егейське море і взяло Трою в тривалу облогу.
Оскільки Троянська війна давніми греками вважалась останньою подією міфічного віку або першою подією історичного періоду, її датування, що виводилось по генеалогії правлячих династій, умоглядне і не спирається на жодне документльне історичне джерело, хоча б у силу того, що Троянську війну від доби, наприклад, Ератосфена відділяла тисяча років, і вона була відома навіть давнім грекам лише за епосом. Згідно з версіями різних авторів падіння Трої відбувалось у широкому діапазоні дат: від 1135 року до н.е. (Ефор Кимський) до 1334 року до н.е. (Дурій Самоський). Те ж стосується і точного числа, серед яких крім 24 квітня називаються 6-7 травня, 26 травня, 7 липня і 7 жовтня.
Троянці, якими командував Гектор, старший син царя Трої Пріама, не наважувались напасти на греків, остерігаючись могутнього Ахілла, а греки не могли подолати добре укріплене місто і протягом кількох років спустошували навколишні міста, які виступили на боці троянців. Протягом десяти років війни загинули майже всі легендарні герої — Патрокл, Ахілл, Аякс Теламонід, Неоптолем, Паріс, Неоптолем та Еврініл.
Залишившись без ватажків, троянці стали уникати битв у відкритому полі. Тоді за пропозицією Одіссея ахейці вирішили взяти місто хитрістю. Вони збудували величезного дерев'яного коня, всередині якого сховався відбірний загін воїнів. Решта ж війська, щоб переконати троянців, ніби ахейці відправляються додому, спалила свій табір і відплила від узбережжя Троади, сховавшись біля острова Тенедос.
Здивовані залишеним подарунком, троянці вирішили ввезти коня в місто. Незважаючи на попередження жреця Лаокоона, який попередив про підступність ворога («Бійтеся данайців (греків), що дари приносять!»), вони ввезли дерев'яного коня в місто, вважаючи його даруноком богині Афіни. Вночі заховані в череві коня воїни вийшли назовні і відкрили ворота, через які в місто увірвались ахейці, — майже все чоловіче населення Трої загинуло, за винятком Енея, сина Анхіза й Афродіти, що отримав від богів повеління бігти із захопленого міста. Жінки Трої стали бранками і рабинями переможців, а саме місто було розграбоване і спалене.
Після загибелі Трої в таборі ахейців почалися чвари. Аякс Оілід накликав на грецький флот гнів богині Афіни, і вона наслала страшну бурю, під час якої потонуло багато кораблів. Менелая та Єлену і Одіссея буря занесла в далекі країни — їх шестилітні мандри оспівані в другій поемі Гомера — "Одіссеї".
Ватажок ахейців Агамемнон після повернення додому був убитий разом із супутниками своєю дружиною Клітемнестрою, яка не пробачила чоловікові смерть дочки Іфігенії, яку той приніс у жертву перед початком війни.
Федеріко Бароччі «Втеча Енея з Трої. Еней несе свого старого батька Анхіза», 1598 рік
Еней, якому покровительствували Афродіта і Аполлон, за легендами, разом з дружиною, сином і літнім батьком, якого він виніс з палаючої Трої на спині, зібрав уцілілих троянців і відплив з ними на кораблях. Після кількох років поневірянь він висадився на Сицілії, а згодом перебрався в Італію, де отримав від місцевих племен право заснувати місто і згодом одружився з дочкою місцевого правителя Латина. По його смерті (через три роки після падіння Трої) він став царем латинян і серед його нащадків називають Ромула і Рема, засновників міста Рим.
Троя, знайдена в 1871 році Генріхом Шліманом, сьогодні
На думку давніх греків, Троянська війна була однією з найвизначніших дат в історії Греції. Вона була оспівана в поемі Гомера «Ілліада» і довгий час вважалась міфом, однак після того як німецький археолог Генріх Шліман у 1871 році знайшов старовинне місто Троя на північно-західному узбережжі Малої Азії, дана подія отримала цілком реальне історичне підгрунтя.
